Більмом на оці декотрим із недоброзичливців та політичних опонентів, котрі щоночі бачать у своїх снах воскреслий труп нового Союзу, виявився червоно-чорний штандарт із яким я вийшов на пікетування міськради під час І-ї Міжнародної екологічної акції за чисте довкілля.
Якась анонімна «точка» дуже сварилася у коментарях із цього приводу і ніяк не могла заспокоїтись. Давайте розберемось, зробивши екскурс у не в таку вже й, аж надто віддалену історію Західної України.
У 20-30 роки минулого століття червоно-чорні прапори активно використовувались членами української націоналістичної молодіжної організації «Пласт». Багато із яких, згодом, увійшли у Організацію українських націоналістів (ОУН). І саме вони принесли туди червоно-чорне знамено. А потім і в Українську Повстанську Армію (УПА). 1941 року, в ОУН після розколу на «мельниківців» та «бандерівців», червоно-чорний прапор пластунів став організаційним прапором крила Степана Бандери. А згодом і бойовим.
Крило Андрія Мельника використовувало собі за організаційний – синій стяг із жовтим тризубом посередині. Утім, 1943 року, коли розпочались бойові дії УПА із німецькими загарбниками, ОУН прийняла рішення відмовитись від червоно-чорного прапора і застосувати синьо-жовтий. Проте, як бойовий штандарт він зберігся у деяких підрозділах УПА. Так, зокрема, інколи під кольорами цих прапорів складали присягу новобранці. А у деяких випадках, він використовувався під час бойових дій.
Отож, ані нацисти, ні фашисти ніколи не мали червоно-чорного стяга. Хоча, як і у нинішньому державному прапорі об’єднаної Німеччини, так і у часи 2-ї Світової війни, у стягах Вермахту є такі кольори чи їхнє поєднання. Проте у німців ніколи не було такого прапора і він ніколи не належав до їхніх символів. Червона та чорна барви мають дуже давні корені в українських традиціях, зокрема, ще у трипільській культурі. Пізніше ці кольори використовувались козаками у Запоріжській Січі.
Окрім всього цього, поєднання кольорів – червоного і чорного, глибоко символічне в українській народній вишивці і має філософське підґрунтя: червоне – символ життя та кохання, а чорний – смерті. Що гармонійно переплетені у безмежжі Всесвіту.
Дмитро Павличко, геніальний український поет написав на ці мотиви свого чудового вірша, який був покладеним на музику Олександром Білашем і став народною піснею. Пам’ятаєте, могутній голос Д. Гнатюка, що багато років линув над безкраїми просторами Радянського Союзу: «…червоне – то любов, а чорне – то журба!»
У наші дні червоно-чорні кольори стали партійними барвами Конгресу Українських. Анатолій Бідзюра, член КУН.