Джерело: www.radiosvoboda.org
Як Україна втрачала тактичну ядерну зброю – про це «Історичній Свободі» розповів один із перших керівників української військової розвідки (начальник ГУР МОУ в 1992–1997 роках), генерал-лейтенант Олександр Скіпальський.
Невідомо, скільки точно в України було тактичних ядерних боєзарядів: фігурують цифри від 2 800 до 3 500 чи навіть до 4 200 одиниць.
Та якщо стратегічні ядерні озброєння Україна віддала після тривалих переговорів, то тактичні – вивезли з України доволі швидко і за маловідомих обставин.
Випробування американського тактичного ядерного снаряда на полігоні в США, 1953 рік
– У вересні 1991 року постановою Верховної Ради я був призначений в.о. керівника військової контррозвідки новоствореної СБУ. Безумовно, для мене тоді питання озброєнь і безпеки були навіть гостріші й актуальніші та й інформацією я володів більше, ніж потім, коли наприкінці 1992 року на прохання президента Леоніда Кравчука і міністра оборони Костянтина Морозова очолив військову розвідку.
Тобто в період, про який ви говорите, я працював у структурі СБУ. І, безумовно, одним з головних завдань була безпека ядерного озброєння, яке знаходилося на території України.
Олександр Скіпальський
Спеціалісти в сфері ядерних озброєнь інформували військову контррозвідку. Ми отримали інформацію, що Росія за будь-яку ціну хоче нас позбавити тактичної ядерної зброї.
Це робилося спеціально, щоб позбавити Україну найпростішої ядерної компоненти, яка не потребувала складних систем збереження та обслуговування. Тактичні ядерні боєприпаси, принаймні, 20 років могли безпечно пролежати на спеціальних складах, на яких вони і знаходилися.
Найменший радянський тактичний ядерний боєприпас – 152-мм артилерійський снаряд
Це питання тримав на контролі тодішній голова СБУ Євген Марчук. Він поставив мені задачу ретельно вивчити це питання, щоби можна було ухвалити рішення. Ми зібрали необхідні матеріали.
…вивозити почали за незрозумілих для багатьох обставин
Російський оперативно-тактичний ракетний комплекс «Іскандер», здатний доставляти ракету з ядерною головкою, на міжнародному військово-технічному форумі «Армія-2015» в підмосковній Кубинці, 17 червня 2015 року
– Дійсно, на підставі біловезьких і пізніших домовленостей, коли президент вже набрав юридичний статус, це було узгоджено, і почався вивіз.
Нашу доповідну з аргументацією про недоцільність вивезення тактичної ядерної зброї на моїх очах Євген Кирилович (Марчук)поклав в папочку і сказав: іду до президента доповідати.
Євген Марчук
– Десь на початку 1992 року, здається, лютий.
– Це важливо уточнити, бо до кінця 1992-го її вивели.
– Отже, глава СБУ пішов до президента доповідати. Після цього вивіз призупинили на два тижні, а потім – знову поновили без будь-якої інформації. Принаймні, мене не інформували. Відповіді на той документ, який, думаю, десь повинен бути збережений в архівах, також не було. А було усне розпорядження, що це вже домовлено – і «поїхали».
Навчання тактичної ядерно-озброєної експедиції в Бурятії, Росія, 2020 рік
Росіяни дуже активно цілодобово працювали, щоб завантажити і вивезти тактичні ядерні боєприпаси.
«Оце ми «х*хлів» взули! «Залізо» лишили, а «перспективу» вивезли!»
І коли останній тактичний боєприпас вивезли, то вони та їхні прихильники в Україні неабияк тішилися: «Оце ми «х*хлів» взули! «Залізо» лишили, а «перспективу» вивезли!».
Вивезення тактичної зброї – це був їхній чистий успіх. Бо до цього американці ще не мали жодного відношення. Таким чином, тактична ядерна зброя поїхала туди.
Прем’єр-міністр України Вітольд Фокін (перший ліворуч), президент України Леонід Кравчук (другий ліворуч), голова Верховної Ради Білорусі Станіслав Шушкевич (третій ліворуч) і президент Росії Борис Єльцин (другий праворуч) під час підписання Біловезької угоди, 8 грудня 1991 року
Ось так швидко і з такою ефективністю вони це зробили!
Однозначно можу сказати, що СБУ підготувала документ (щодо недоцільності виведення тактичної ядерної зброї. – ред.), який Марчук поніс президенту. Якою була їхня розмова з Кравчуком – не знаю. Але точно на два тижні призупинили вивіз, а потім знову «поїхало». Думаю, це рішення ухвалював безпосередньо Кравчук. А хто були в нього консультанти, які аргументи наводили? На жаль, я не знаю.
– Не було акценту, не піднімали це питання через те, що буквально момент був переломний. Тут тільки референдум провели – а тут вже «поїхало». І хто міг це з депутатів зробити?
– Тоді один Степан Хмара був вартий десятьох депутатів!
– Хмара – так, але не була акцентована увага. От у подальшому, коли постало питання, коли американці підключилися…
До речі, Росія більше лякала США ядерною зброєю на території України, ніж ті спочатку її оцінювали.
– А як Росія лякала? Що українці, мовляв, її кудись продадуть чи що?
Аргументували тим, що безконтрольність, що загроза ядерного тероризму
– Але це вже про стратегічну ядерну зброю йшлося.
– Так. А тактичну ядерну зброю, поки ми ледь-ледь розчухалися, в нас забрали, бо не було відпрацьованого механізму. Зрештою, Верховна Рада проголосила без’ядерний статус. Я був противником цього, але повинен був дотримуватися та ще й сприяти позбавленню цього озброєння.
– Наскільки тактична ядерна зброя була розкидана по Україні?
–
В Івано-Франківській області, де була потужна база зберігання, цивільна адміністрація почала казати, що це недоцільно
– Чув таку історію. Коли вивозили тактичну ядерну зброю, то голова якоїсь облради (облдержадміністрацій ще не було) на власний розсуд намагався цьому завадити. Чи відомо вам щось про такі ініціативи?
–Безумовно. В Івано-Франківській області, де була потужна база зберігання, цивільна адміністрація почала казати, що це недоцільно. У Самбірському районі Львівській області звучали такі голоси. Бо ми ж для довідки збирали узагальнену інформацію.
– А що саме казали місцеві керівники? Як вони аргументували?
– Що таким чином Україну позбавляють надійного захисту. Всі більш-менш обізнані люди знають, що ядерна зброя – це в першу чергу зброя стримування, безпеки. І тоді багато людей на неорганізаційному рівні говорили, і військові зверталися з листами. Потім, коли постало питання зі стратегічною зброєю, то більш організовано і ґрунтовно робили спроби утримати це озброєння. Але тиск і погрози були такі!.. Принаймні, тодішній президент США Білл Клінтон визнав, що допустив стратегічну помилку, тиснувши на Україну в цьому питанні.
На той час президент США Білл Клінтон (зліва направо), президент Росії Борис Єльцин і президент України Леонід Кравчук потискають один одному руки в Москві, 14 січня 1994 року
– Так. Але вони краще знали ціну ядерному озброєнню. А в нас тут, крім того, ще довго не було ухвалене рішення, яку ми будемо мати армію. Може, спільну? Цей фактор теж тоді відігравав.
– Тоді йшлося про якісь «Збройні сили Співдружності», як тоді казали.
– Так. І під цим галсом говорили, що треба зібрати ядерний компонент в єдиний кулак управління, враховуючи виникнення багатьох держав. І це виглядало для багатьох правдоподібним моментом.
– Якою була з цього приводу позиція Міноборони?
– Вищий командний склад Міноборони по-різному реагував. Десь 20% були противниками (ядерного роззброєння України. – ред.), 60% чи трохи менше були нейтральними в цьому питанні, але було й 20% тих, які, займаючи командні посади в ЗСУ раділи, що «у «х*хлів» забрали», хоча й залишалися в українській армії. Такі теж були.
Знаєте, тоді ще все було на роздоріжжі. Наприклад, Чорноморський флот: у Феодосії, в Балаклаві були бази збереження. Але ж підпорядкування всього цього ще ж не було визначено: як, кому, що?
Усі ядерні компоненти напряму замикалися – наскільки я пам’ятаю, бо вже понад 30 років минуло – на Десяте головне управління Генштабу СРСР, а потім Російської Федерації. Це напряму у радянські часи було, в Україні не було структури, яка цим керувала би! Наприклад, командира спеціального складу зберігання в Івано-Франківській області призначав не командувач Прикарпатським військовим округом, а в Десятому головному управлінні в Москві. А військові – люди дисципліновані, підпорядковані командиру. Командир командує: з вашим керівництвом узгоджено – давайте все це на утилізацію терміново. І люди виконували.
– І це все йшло саме як на утилізацію?
– Так.
Міністр оборони Білорусі Віктор Хрєнін дарує статуетку копії радянської ядерної бомби фактичному очільнику країни Олександру Лукашенку під час їхньої зустрічі в Мінську, 27 червня 2023 року
– Ми з вами вже не перший раз зустрічаємося, і ви знаєте, що я не міняю позицію. Я був проти вивезення тактичної ядерної зброї і навіть неофіційно – проти вивезення стратегічної ядерної зброї, бо, займаючи посади, не завжди військовому доречно говорити те, що він думає. Бо ядерна зброя на сьогодні і ще багато років, якщо не винайдуть новий, більш небезпечний вид озброєння, буде стримуючим фактором.
– І все-таки, оці обговорення – от би Україні ядерну зброю – це пустопорожні балачки, як «дурень думкою багатіє», чи тут Україна справді має потенціал?
– Це політизація питання. Такі речі роблять у тиші. Жодна держава, ніхто з рекламою не створював свою ядерну зброю. А те, що там хтось піариться чи б’є себе в груди, що от би те і те, – то це не по-державному. Дбайте про безпеку держави і менше про це розказуйте!
