“Справа «Роттердам +» продовжує залишатися однією з найбільш гучних і показових в сучасній історії українського правосуддя. Вона не лише про правосуддя, а й про вибірковість його застосування. Об’єктивність розгляду справи та застосування імперативних вимог процесуального закону в окремих випадках, як ми добре бачимо, залежить від політичної волі та доцільності. Суд, маючи обов’язок реагувати на процесуальні”, — повідомляє: ua.news
Справа «Роттердам +» продовжує залишатися однією з найбільш гучних і показових в сучасній історії українського правосуддя. Вона не лише про правосуддя, а й про вибірковість його застосування. Об’єктивність розгляду справи та застосування імперативних вимог процесуального закону в окремих випадках, як ми добре бачимо, залежить від політичної волі та доцільності. Суд, маючи обов’язок реагувати на процесуальні порушення, іноді залишає їх поза увагою. Чи можна у такому разі говорити про «гру за правилами»? Відповідь на це питання кожен знаходить сам.
Наразі у Вищому антикорупційному суді розглядається справа «Роттердам +», в межах якої об’єднано обвинувальні акти у двох кримінальних провадженнях – № 52017000000000209 (надалі – № 209) від 24.03.2017 та № 52022000000000276 від 22.09.2022 (надалі –№ 276), що значно ускладнює розгляд справи у зв’язку з великою кількістю учасників та матеріалів.
Після того, як Апеляційна палата ВАКС скасувала ухвалу попередньої колегії суддів ВАКС про закриття кримінального провадження № 209, справа була передана на розгляд нової колегії під головуваванням судді Наталії Мовчан. Одним із перших рішень нової колегії стало об’єднання матеріалів двох кримінальних проваджень на підставі того, що описані в них події тісно пов`язані між собою, а учасниками таких подій є ті самі юридичні та фізичні особи.
Одразу після цього суд перейшов до розгляду питання про закриття кримінальних проваджень. Під час судових засідань адвокати обвинувачених подали клопотання про закриття обох кримінальних проваджень, посилаючись на різні підстави, зокрема, завершення строків досудового розслідування після повідомлення про підозру, наявність нескасованої постанови про закриття кримінального провадження та інші. Проте суд залишив ці доводи без належної оцінки.
Шоста спроба закрити справу «Роттердам +».
Питання щодо закриття кримінального провадження є ключовим у будь-якій справі, і справа «Роттердам +» не є винятком.
За ці роки кримінальне провадження № 209 вже чотири рази закривалося прокурорами САП, і двічі суд підтвердив законність таких рішень. Однак ситуація змінилася після того, як керівник САП скасував останню постанову про закриття кримінального провадження, пославшись на свої повноваження щодо нагляду за додержанням законів під час досудового розслідування (ст. 36 КПК України). Це рішення відкрило шлях для продовження кримінального переслідування підозрюваних, і обвинувальний акт був переданий до ВАКС для подальшого судового розгляду.
На стадії підготовчого судового засідання колегія ВАКС ухвалила рішення про закриття провадження № 209. Проте ця ухвала була оскаржена прокурором, і Апеляційна палата ВАКС її скасувала.
У результаті питання закриття кримінального провадження знову повернулося на розгляд та стало предметом розгляду нової колегії ВАКС– уже вшосте. Однак цього разу суд відмовив у закритті обох кримінальних проваджень.
Особливістю цього розгляду стало те, що сторони активно обговорювали завершення строків досудового розслідування, наводячи різні підходи до їхнього обчислення та посилаючись на позиції Верховного Суду. Проте суд так і не встановив, чи були строки досудового розслідування в цих провадженнях дійсно пропущені. Замість того, щоб дати юридичну оцінку цьому питанню, суд обмежився висновком, що п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України не підлягає застосуванню у справі «Роттердам +». Саме це й стало підставою для відмови у закритті кримінальних проваджень № 209 та № 276.
В той же час, обґрунтованість та законність формули «Роттердам +» була підтверджена адміністративними судами всіх інстанцій. Однак судом це залишено поза увагою.
Справа «Роттердам +» привертає увагу не лише через юридичну складність, а й через її суспільний резонанс. Від підходу суду до процесуальних питань залежить не лише її результат, а й загальна довіра до судової системи та принципу верховенства права.
Фактично, суд самоусунувся від вирішення ключового питання, що мало визначити подальшу долю кримінального провадження, уникаючи детального аналізу аргументів сторін. Такий підхід є неоднозначним, адже встановлення строків досудового розслідування, є визначальним критерієм для прийняття рішення про закриття кримінального провадження. Відсутність чіткої правової оцінки цього питання ставить під сумнів відповідність судового розгляду принципам всебічності, повноти та об’єктивності.
Відмова ВАКС у закритті кримінальних проваджень № 209 та № 276 без належного аналізу дотримання строків досудового розслідування виглядає як спроба «врятувати» справу, попри можливі грубі та численні порушення вимог КПК України з боку сторони обвинувачення під час проведення досудового розслідування.
Судовий розгляд справи «Роттердам +» демонструє, що рішення щодо її закриття не є однозначними, а підходи судових інстанцій до однакових процесуальних ситуацій можуть відрізнятися.
ВАКС: своя ієрархія та свої правила.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» чітко визначає, що висновки Верховного Суду щодо застосування норм права є обов’язковими для врахування іншими судами (ст. 13). Але, як показує практика, ВАКС діє за власними правилами.
Коли правові позиції Верховного Суду стають на захист обвинувачених, вони або ігноруються, або від них відступають, створюючи власну судову практику, яка не відповідає та суперечить загальнодержавній. При цьому ВАКС орієнтується не на найвищу судову інстанцію країни, а на висновки Апеляційної палати. Навіть якщо висновки Апеляційної палати ВАКС прямо суперечать правовим позиціям Верховного Суду, саме вони набувають визначального значення.
Особливо гостро це питання стоїть у тих випадках, коли сторона захисту позбавлена можливості оскаржити рішення першої інстанції до апеляції. Це створює ситуацію, коли судові помилки чи процесуальні порушення залишаються без контролю, а сторона обвинувачення отримує додаткові переваги. Рішення ВАКС у цій справі відрізняються від загальноприйнятих підходів судової практики, що викликає питання щодо єдності правозастосування та об’єктивності судового розгляду.
Таким чином, ВАКС фактично сформував власну ієрархію, в якій Верховний Суд відіграє другорядну роль, а ключові рішення ухвалюються на рівні Апеляційної палати ВАКС. Це руйнує принцип правової визначеності та підриває довіру до судової системи. У результаті єдність правозастосування залишається лише теоретичною концепцією, а на практиці правосуддя набуває вибіркового характеру. Проте право має бути передбачуваним, а судова практика – єдиною для всіх. Відмова від цих принципів веде не до правосуддя, а до хаосу.
«Ноу-хау» від ВАКС
Для ВАКС характерний власний підхід до трактування норм права, створюючи прецеденти, які можуть існувати лише в межах його власної судової практики. Якщо кримінальний процесуальний кодекс містить чіткі правила, це ще не означає, що вони будуть застосовані саме так, як передбачено законом. У ВАКС завжди знайдеться своє «ноу-хау», яке дозволяє гнучко адаптувати правозастосування під конкретну ситуацію.
Одним із таких нововведень стало встановлення судом у справі «Роттердам +» строків для подачі клопотань про повернення обвинувального акта та заперечень на них на стадії підготовчого судового засідання. Але чи передбачене це процесуальним законом? Аналіз КПК України свідчить, що такої норми немає.
Процесуальний закон не передбачає подібних обмежень для сторін судового провадження, а тим більше не наділяє суд правом регулювати цей процес на власний розсуд. Встановлення таких строків не є проявом правової дисципліни, а радше створює штучні перешкоди, що обмежують права сторони захисту та порушують баланс процесу. Найцікавіше те, що коли справа стосується обвинувачення, процесуальні правила стають гнучкими: строки змінюються, умови переглядаються, а позиція прокуратури отримує перевагу та пріоритет. Наприклад, в одному із судових засідань прокурору було надано можливість подати та оголосити доповнення до заперечень на клопотання про повернення обвинувальних актів після спливу встановленого строку. Водночас стороні захисту у схожій ситуації було відмовлено в реалізації такого процесуального права. Такий підхід свідчить про можливість вибіркового застосування процесуальних норм, коли правила змінюються залежно від обставин, а не виходячи з вимог закон.
Це також може свідчити про дисбаланс у процесуальних можливостях сторін. Обвинувачення отримує ширші можливості для реалізації своєї позиції, тоді як сторона захисту стикається з обмеженнями, які ставлять під сумнів принципи диспозитивності та рівності сторін у судовому процесі.
ВАКС не повернув обвинувальні акти прокурору.
Протягом декількох судових засідань колегія ВАКС розглядала клопотання захисників про повернення обвинувальних актів, у яких заявлялись різні підстави для їх повернення. Однак серед численних аргументів сторони захисту суд проігнорував дві ключові підстави, які в інших кримінальних провадженнях призвели б до повернення обвинувального акта прокурору.
По-перше, двох обвинувачених, які перебувають in absentia, не було належним чином повідомлено про завершення досудового розслідування. Не було здійснено публікацій в ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, що є прямим порушенням їхніх прав, закріплених у ст.ст. 290, 297-5 КПК України. Верховний Суд неодноразово підкреслював, що неповідомлення обвинуваченого про завершення досудового розслідування є істотним порушенням процесуального законодавства.
По-друге, одному з обвинувачених не було вручено обвинувальний акт під розписку, що прямо суперечить положенням ч. 1 ст. 293 КПК України, яка чітко встановлює обов’язок прокурора надати копію обвинувального акта обвинуваченому під розписку одночасно з його передачею до суду. Це не просто формальність, а імперативна вимога, невиконання якої має наслідком повернення обвинувального акта прокурору. Верховний Суд неодноразово наголошував, що неналежне вручення обвинувального акта є безумовною підставою для його повернення прокурору, оскільки позбавляє обвинуваченого можливості належним чином підготуватися до захисту.
КПК України встановлює імперативні положення, які підлягають обов’язковому застосуванню. Відсутність повідомлення про завершення досудового розслідування та неналежне вручення обвинувального акта – це не процедурні дрібниці, а фундаментальні порушення прав та гарантій обвинувачених, що мають нести за собою юридичні наслідки у вигляді повернення обвинувального акта.
Як саме розгортатимуться події у справі «Роттердам +» – покаже час. Однак вибіркове правозастосування та процесуальні порушення, які не отримали належної оцінки суду, залишають відкритим питання про справедливість цього процесу. Поки що спостерігаємо далі.
Раніше ми писали, що Вищий антикорупційний суд відмовив у задоволенні клопотання про закриття так званої справи «Роттердам+».
