“Ніхто не осягнув, про що ця книга”. Чому Великий Гетсбі – найнезрозуміліший роман у світі

Підпис до фото, Кадр із стрічки “Великий Гетсбі” 1974 року

• Author, Гефзіба Андерсон
• Role, ВВС
• 20 квітня 2025

Сто років тому, у квітні 1925-го, світ побачив бестселер Френсіса Скотта Фіцджеральда “Великий Гетсбі”. Роман є синонімом вечірок, блиску й гламуру, і це – лише одна з хибних асоціацій, що з’явилися після його першої публікації.

Мало хто в літературі та й у житті втілює епоху так яскраво, як Джей Гетсбі добу джазу в “бурхливі 20-ті”.

Він став символом декадентства, фонтанів шампанського й нескінченних вечірок.

Сучасна попкультура спотворила його книжний образ, і сьогодні його ім’я зустрічається майже всюди: від кондомініумів до воску для волосся і лімітованого чоловічого аромату (з нотами ветівера, рожевого перцю і сицилійського лайма). Можна поніжитись на дивані “Гетсбі”, заселитися в готель “Гетсбі” й навіть з’їсти сендвіч “Гетсбі”.

Однак господар епатажних вечірок – лише частина складної особистості головного героя культового роману. Він – ще й нелегальний торговець алкоголем, по вуха замішаний у криміналі. А його ставлення до коханої жінки й поготів нагадує переслідування: він втручається в її особисте життя і не відстає, поки не доб’ється свого.

За сюжетом, Гетсбі – людина, що створює собі нове “я” і стає загадковим мільйонером.

Він уособлює потенціал американської мрії, але також ілюструє її обмеженість: перед нами чоловік, чий кінець настільки ж безглуздий, наскільки й жорстокий.

Упередження й омани були частиною історії “Великого Гетсбі” від самого початку. Після публікації у квітні 1925 року Фіцджеральд скаржився своєму другу Едмунду Вілсону, що “з усіх рецензій, навіть найбільш схвальних, жодна не мала найменшого уявлення, про що ця книжка”.

Колеги-письменники, як-от Едіт Вортон, захоплювалися романом, але, як розповідає критик Морін Корріган у своїй книзі “Як з’явився “Великий Гетсбі”, популярні рецензенти читали роман як кримінальну белетристику, і, безумовно, були не в захваті від нього.

“Останній провал Фіцджеральда” – таким був заголовок статті в газеті New York World.

Книга не принесла бажаних прибутків, продавалася повільно, і до моменту смерті письменника в 1940 році, навіть другий, скромний тираж ще не був розпроданий.

Підпис до фото, Роман став частиною попкультури. А за кілька років після екранізації 1974 року з Робертом Редфордом у головній ролі з’явився навіть термін “гетсбізм”Але вже за рік після смерті письменника його “Гетсбі” почав свій шлях до слави.

У 1941 році створили асоціацію видавців, відповідальну за постачання книжок в армію США під час війни. Американським воякам відправили 155 тис. примірників “Гетсбі”. В окопах вони бачили в головному герої свою надію на гарне післявоєнне життя, адже Гетсбі теж був ветераном.

На початку 1950-х розквіт американської мрії прискорив актуальність роману, і до 1960-х він став хрестоматійним.

Він набув такої потужної сили в попкультурі, що навіть ті, хто ніколи його не читали, почувалися так, ніби знайомі з ним, чому, звісно, сприяв Голлівуд.

1974 року Гетсбі зіграв відомий актор Роберт Редфорд, сценарій спочатку писав Трумен Капоте, а дописував Френсіс Форд Коппола, і стрічка, звісно ж, вважається класикою.

З кожним новим десятиліттям роман про бурхливі двадцяті й велике старомодне кохання набував все більш культового статусу.

2000 року спільно з BBC зняли телефільм із Полом Раддом, Тобі Стівенсом і Мірою Сорвіно.

А 2013-го свою версію роману зняв Баз Лурман із Леонардо Ді Капріо в головній ролі. Лурману добре вдалося передати ненаситність й надмірність епохи легких грошей.

Минулого року на Бродвеї вперше поставили мюзикл за романом Фіцджеральда. Тексти пісень і музику написала Флоренс Велч – солістка групи Florence and the Machine.

Є навіть корейська версія мюзиклу “Великий Гетсбі”, яка досі йде на Бродвеї і скоро з’явиться на театральній сцені Лондона.

Підпис до фото, Історію Джея Гетсбі також розповіли мовою балетуУ січні 2021 року на “Великого Гетсбі” припинили діяти авторські права, після чого роман перейшов у суспільне надбання, а його сюжет і персонажів можна вільно використовувати в інших художніх творах.

Це породило безліч інтерпретацій відомого твору.

Так, письменник Майкл Фарріс Сміт випустив приквел до класичного роману.

Книга називається “Нік”, а в центрі її сюжету – історія оповідача з оригінального роману – Ніка Керравея – до його зустрічі з Джеєм Гетсбі.

Деякі “пуристи” творчості Фіцджеральда, можливо, незадоволені. Але автор дає свіжий погляд на текст, знайомство з яким часто змушує нас не помічати його складнощів.

За словами письменника, Нік завжди привертав його увагу: він не може відпустити минуле і не знайшов себе до 30 років.

Він пройшов через окопи Першої світової, щоб потім, переживши любовну драму в Парижі, опинитися в Новому Орлеані початку 1920-х, охопленому післявоєнним підйомом “епохи джазу”.

Нездійсненна мрія?

Як і багато інших, Майкл Фарріс Сміт вперше познайомився з романом у старших класах школи.

“Я абсолютно не зрозумів його, – розповів він ВВС. – Здавалося, що герої просто скаржаться на речі, які не мають викликати скарг”.

Він повернувся до роману, коли йому було під тридцять і він жив за кордоном.

Тоді, за власними словами, він почав розуміти силу “Гетсбі”.

“Це був сюрреалістичний досвід. Було враження, що майже на кожній сторінці до мене щось промовляло у неочікуваний спосіб”, – згадує письменник.

Дійшовши до сцени, де Нік Карравей раптом згадує, що йому виповнилося 30, Сміту стало цікаво, якою людиною насправді був оповідач Гетсбі.

“Мені здалося, що він пережив якусь серйозну травму, яка зробила його таким відстороненим, навіть від самого себе. Я подумав, що було б цікаво, якби хтось написав історію самого Ніка”, – розмірковує Сміт.

Він взявся за це 2014-го. На той момент йому було вже 40.

Про роботу не знали ні його агент, ні редактор.

Але коли Сміт передав рукопис, то дізнався, що за законом про авторське право йому доведеться почекати до 2021 року, щоб опублікувати його.

Ключем до розуміння Карравея стала, на думку Сміта, цитата одного з сучасників Фіцджеральда. “Ернест Гемінгвей у [своїх мемуарах] “Свято, яке завжди з тобою” каже, що ми не довіряли нікому, хто не був на війні, і мені здалося, що саме це формує образ Ніка”.

Для Сміта Карравей – людина, яка долаючи посттравматичний стресовий розлад і контузію, повертається додому, в країну, яку вона більше не впізнає.

Він далекий від розкоші й гучних вечірок, але, на думку письменника, саме завдяки Карравею роман Фіцджеральда досі читають.

“Можливо, не шампанське й танці в стилі 20-х, а відчуття тлінності життя зберігають актуальність “Гетсбі” для наступних поколінь”.

Експерт з американської літератури Вільям Кейн погоджується, що Нік є ключовим образом для розуміння багатогранності роману.

“Фіцджеральд думав над тим, щоб написати роман від третьої особи, але врешті-решт обрав Ніка Карравея оповідачем і посередником між нами і Гетсбі. Ми маємо реагувати на Гетсбі й розуміти його, не забуваючи при цьому, що сприймаємо його через специфічну призму Ніка, його амбівалентне ставлення  до Гетсбі, яке водночас сповнене похвали й жорсткої критики, а в деякі моменти навіть презирства”, – каже він.

Підпис до фото, Баз Лурманн для своєї кіноверсії 2013 року запросив яскравих і талановитих Керрі Малліган і Леонардо Ді КапріоЯк і Сміт, Кейн познайомився з романом ще студентом. Це була інша епоха – 1960-ті, – але навіть тоді Ніку приділяли мало уваги.

Кейн згадує, що дискусії навколо роману зводились переважно до його символізму – зокрема, про зелений колір (символ надії та прагнень Гетсбі), а також про культовий автомобіль головного героя.

Це свідчить про те, що в обмеженому сприйнятті цього епохального тексту винна не лише система освіти, а й попкультура.

Це – роман про ілюзії й омани, де вирішальне значення мають зовнішні чинники. Але, читаючи його, ми часто не помічаємо текстуру прози Фіцджеральда.

“Варто сприймати “Гетсбі” не лише як роман, що спонукає до розмов про важливі для Америки теми й питання, але передає багатство стилю Фіцджеральда. Ми маємо прийти до “Гетсбі”, усвідомлюючи його соціальне й культурне значення. А потім повернутися до нього як до літературного досвіду”, – каже Кейн.

Ще одна тема “Гетсбі”, яку досі неправильно розуміють, – це, звісно, “американська мрія”.

“Фіцджеральд показує, що ця мрія дуже сильна, але для більшості американців вона лишається недосяжною, її дуже важко реалізувати. Вона живить їх великими надіями й бажаннями. Вони викладаються по-максимуму, щоб досягти великого успіху”, – зазначає Кейн.

Фіцджеральд вважав, що однією з перешкод на шляху до “американської мрії” є жорсткі класові кордони, які Гетсбі не може подолати ні за які гроші.

Ця думка перегукується з настроєм, який, за словами Кейна, він відчуває серед своїх студентів, – певною “меланхолією”, яку розпалює расова й економічна нерівність.

Підпис до фото, Сьогодні культовий роман Фіцджеральда вважають одним з головних документів епохи “бурхливих 1920-х”Роман має свої недоліки. Приміром, прояви расизму. Так чоловік Дейзі описує можливість союзу своєї дружини і Гетсбі, як шлюб між “чорними” і “білими”.

Розчаровує він і з феміністського погляду: жіночим персонажам бракує виразності й самостійності, вони сприймаються через призму чоловічого бажання.

Сучасні реалії відкривають шлях для нескінченних творчих відповідей на ці застарілі й неприємні аспекти. Нещодавно опублікований роман Джейн Кроутер “Гетсбі” оновлює сюжет, переносячи його у XXI століття. Авторка міняє місцями гендерні характеристики героїв, представляючи жінку Джея Гетсбі і чоловіка Денні Б’юкенена.

Роман Клер Андерсон-Вілер “Гамбіт Гетсбі” розповідає таємницю вбивства, де для однойменного антигероя Фіцджеральда вигадали молодшу сестру, Грету Гетсбі.

Увага, яку роман привернув через закінчення терміну дії авторських прав і столітній ювілей, показує не лише, наскільки актуальним і захопливим є текст Фіцджеральда, а й те, наскільки живим він був завжди.

Візьміть його в руки у 27 років, а потім перечитайте в 45 – і ви побачите різні тексти.

“Великий Гетсбі” розвивається і змінюється разом зі мною, – каже Сміт. – І це риса всіх великих творів”.

Підписуйтеся на нас у соцмережах