«Відрізали ногу в російській колонії»: чи мають право на звільнення тяжкохворі вʼязні?

«З цієї ж колонії забирали людину, але вже без двох ніг».

«Українським законодавством не передбачено пом’якшення покарання, особам, які були депортовані, які були закатовані, яких били по дорозі».

Українські правозахисники вимагають спростити процедуру, яка дозволяє тяжкохворим засудженим достроково вийти на волю. Законодавство дає цю можливість навіть тим, хто увʼязнений довічно. Проте у людини має бути одна з хвороб з офіційного переліку, який не оновлювався з 2014 року.

Проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» вирішив дізнатися:

• Чому тяжкохворим засудженим в Україні складно скористатися своїм правом на дострокове звільнення – навіть якщо вони потрапили в окупацію та повернулися на вільну територію?
• Скільки таких увʼязнених не змогли дочекатися розгляду їхньої справи та померли за ґратами?
• Та чи планують урядовці реформувати систему?

Правозахисники звернули увагу на історію українського вʼязня з Херсонщини Федіра Марущенка. Чоловік 6 років перебуває за ґратами.

Як встановив суд, у лютому 2019 року Марущенко, у пʼяному стані забив до смерті свою співмешканку. Адвокат намагався довести в апеляційній і касаційних інстанціях, що кривдником міг бути брат обвинуваченого.

Проте вирок Голопристанського райсуду – 9 років позбавлення волі – інші інстанції залишили в силі.

«Каліцтва в колонії РФ»Федір Марущенко відбував покарання у Дарʼївській виправній колонії на Херсонщині. Після початку повномасштабного вторгнення Росії ця територія потрапила під окупацію.

Перед тим, як цю територію звільнили Збройні сили України, окупанти вивезли засуджених до Росії. Що сталося далі, «Новинам Приазовʼя» розповіла правозахисниця Ганна Скрипка.

«Марущенка відвезли у місто Волгоград, і його там далі перевели в тюремну лікарню №15 у Волгоградській області, де йому й ампутували ногу. Ампутація відбулась внаслідок хвороб та ненадання медичної допомоги», – каже вона.

Правозахисниця зазначила, що російським законодавством передбачено звільнення осіб, якщо у них ампутована нога. Тому Марущенко був звільнений РФ за станом здоров’я.

«Після цього, як правило, цих людей садять у центрі утримання іноземних громадян. Але через те, що Марущенко був без однієї ноги, а у таких центрах немає медичної допомоги, тому його, як інших, не повезли туди, не відбулося повторного затримання. Його випустили просто неба», – додала вона.

Чоловік міг втратити ногу через те, що російські тюремники погано поводилися з увʼязненими та несвоєчасно надавали допомогу, каже правозахисниця.

«Я думаю, що якби надавали медичну допомогу, то, можливо, могли й не ампутувати цю ногу. Тому що з України його вивозили з двома ногами. Перед цим був ще випадок, коли одній особі так само ампутували дві ноги, ми людину без ніг забирали з тієї ж колонії, що і Марущенка», – зауважила Скрипка.

З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.

Із РФ до української колоніїВолонтери викликали таксі і з-під колонії в Волгограді повезли Федора Марущенка на кордон з Україною. Тоді ще працював гуманітарний КПП Колотилівка-Покровка на межі Бєлгородської області Росії та Сумської області України.

Формально на території Росії Марущенко був в статусі вільної людини адже його після ампутації ноги звільнили за станом здоровʼя. Але після перетину кордону його затримали українські правоохоронці та відправили в колонію, каже Скрипка.

«На жаль, нашим законодавством не передбачено пом’якшення покарання, особам, які були депортовані, які були закатовані, яких били по дорозі. На жаль, коли вони повертаються, держава їх повторно затримує, це вже стала практика така. Їх знову відправляють в місця позбавлення волі добувати свій строк покарання», – повідомила правозахисниця.

За її словами, потім в судах їм зараховують все до дня затримання. Хоча бувають випадки, де суд не зарахував дорогу або не зарахував строк покарання, який він відбував на території РФ.

«Це проблема, яку потрібно вирішувати комплексно. Ми намагаємось, ми тримаємо зв’язок з Генпрокуратурою. Там відбувалися круглі столи, але, на жаль, поки так, як є», – зазначила Скрипка.

Для того, щоб вʼязня відпустили за станом здоровʼя, його діагноз має бути в офіційному переліку хвороб. Цей документ у серпні 2014 року затвердили спільним наказом Міністерство юстиції та Міністерство охорони здоровʼя України. Відтоді список не переглядали. У переліку значиться, що під звільнення потрапляють люди без двох кінцівок. Отже вʼязень Марущенко не має такого права, адже в нього ампутована лише одна нога.

Лікарська комісія і судУсім, що стосується медичної допомоги в колоніях чи СІЗО, займається державна установа «Центр охорони здоровʼя» Державної кримінально-виконавчої, служби України.

В. о. директора установи Тарас Вдовиченко у відповідь на запит «Новин Приазовʼя» підтвердив, що випадок Федора Марущенка не значиться в затвердженому переліку хвороб.

Але навіть якби хвороба значилася в переліку, звільнення б не стало автоматичним, пояснює координатор програм Харківської правозахисної групи Андрій Діденко.

За словами правозахисника, спочатку засудженого мають відправити на лікарську консультативну комісію. Якщо лікарі погодяться, що стан пацієнта перешкоджає подальшому відбуванню покарання, справу відправляють до суду. Суд заслуховує сторони обвинувачення та захисту, вивчає медичні документи та ухвалює рішення.

«Суд і прокуратура звертає увагу на особу засудженого, на тяжкість скоєння злочину, на його дисциплінарні стягнення або заохочення, до його працевлаштування. Коли людина лежить прикута до ліжка, коли вона, вибачте, під себе ходить в туалет, вона не може самостійно здійснювати елементарні людські потреби, а в неї у суді запитують: «Чи ви працевлаштовані? Чи маєте ви заохочення? Чи маєте ви стягнення?» Це виглядає абсолютно безглуздо. Це виглядає як нелюдське ставлення з боку суду і з боку прокуратури. Невже вони не розуміють, що людина смертельно хвора і що її життя і здоров’я вже не покращаться. Єдине, що вони можуть дати цій людині, звільнивши від подальшого відбування покарання, це померти на волі», – наголошує адвокат.

Для проходження всіх етапів потрібно від трьох місяців, каже Діденко. Бувають випадки, коли проти звільнення людини за станом здоровʼя не заперечують ані адміністрація колонії, ані прокуратура. Але суд доходить висновку, що засуджений не став на шлях виправлення.

Смертельна хвороба і право на свободуКоординатор програм «Харківської правозахисної групи» знає принаймні пʼять історій, коли засуджені не змогли скористатися правом на звільнення за станом здоровʼя і померли.

«Люди, які померли від ненадання медичної допомоги, це Тетяна Подоляко – жінка, яка була засуджена до довічного позбавлення волі. Жінка утримувалася в багатопрофільній лікарні №100 міста Харків. Адміністрація звернулася до суду з клопотанням про її звільнення, вона хворіла на онкологію 4 клінічної стадії. Увʼязнена вже була в жахливому такому стані. Але суд відмовив у звільненні її через те, що вона засуджена довічно», – розповів Діденко.

За його словами, жінка відбувала покарання з 1996 року і вже була похилого віку. Адвокати намагалися апелювати до суду, щоб сприяти її звільненню, аби вона могла померти у хоспісі і не мала обмежень у знеболювальних.

Що треба міняти? Як реагує Мінʼюст?Процедуру звільнення засуджених за станом здоровʼя треба переглянути, вважає Діденко. Зокрема суттєво допрацювати перелік хвороб, за яким вʼязні мають право на звільнення.

«Мають бути висновки колегії лікарів, які мають ґрунтуватися на стані здоров’я. Тому що кожна людина і больові ефекти, больові синдроми переживає по-різному. Можуть бути різні наслідки у різних людей одного і того самого захворювання», – каже правозасник.

Другий аспект – рішення судів про можливе звільнення через тяжке захворювання має ґрунтуватися виключно на медичних показниках, наголошує правозахисник.

«У суді не має розглядатися особа засуджена, не має розглядатися характер скоєного злочину або небезпека скоєного злочину. В суді не має розглядатися, чи є у людини заохочення і стягнення, чи працювала ця людина, чи як вона ставилася до адміністрації. Тому що мова йде про захворювання і на цьому потрібно акцентувати», – пояснив Діденко.

• У Міністерстві юстиції України вважають, що процедура підготовки матеріалів та передачі до суду для розгляду питання про звільнення за хворобою не потребує змін. А перелік захворювань є оптимальним з огляду на статистичні дані.
• Таку позицію сформулював заступник міністра юстиції України Євген Пікалов у відповідь на запит Центру прав людини Zmina, який досліджував цю тему раніше.
• «Новини Приазовʼя» теж зверталася до міністерства. Але, у відповіді, яку отримала редакція, заступник начальника Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Мінʼюсту Сергій Мельниченко послався на Кримінальний кодекс України, де прописаний порядок звільнення засуджених через хворобу.
• За інформацією Мін’юсту, з 2022 року українські суди за станом здоровʼя звільнили від відбування покарання 204 людей, а 17 засуджених протягом 2024 року отримали відмови.

Текст до публікації підготувала Наталка Кошелєва