Янукович, Медведчук і збитки. Російські фірми почали відмовлятися від шахт на окупованому Донбасі

Олександр БєліковРосійські компанії відмовляються від вугільних шахт на окупованих територіях Донецької та Луганської областей, які раніше отримали в оренду. Формальними причинами називають нерентабельність через падіння цін на вугілля на світових ринках, а також необхідність значних інвестицій. Однак є і інші, пов’язані з колишнім президентом Віктором Януковичем та підозрюваним у держзраді Віктором Медведчуком. Чому російські фірми відмовляються від активів на окупованому Донбасі – розбирались Кавказ.Реалії (проєкт Російської служби Радіо Свобода).

Передача вугільних шахт інвесторам почалася у 2024 році.

Першою на окуповані території Донбасу зайшла московська промислова група «Родина» – акціонерному товариству на умовах оренди передали шахту «Білоріченська», однойменну збагачувальну фабрику і Краснодонське вантажно-транспортне управління в Луганській області.

На процедурі підписання договору оренди у січні виступив акціонер компанії Олександр Клименко – він заявив про зобов’язання видати «мільйонну тонну вугілля цієї шахти протягом наступного року» і «забезпечити гідні зарплати» працівникам.

У лютому п’ять шахт – «Самсонівську-Західну», «Должанську-Капітальну», «Комсомольську», шахти імені Вахрушева та імені Фрунзе – передали ростовській фірмі «Донське вугілля». Разом із ними компанія отримала контроль над Краснодонським і Ровеньківським ремонтно-механічними заводами і трьома збагачувальними фабриками: «Самсонівською», «Свердловською» та «Вахрушевською». «Міністр енергетики» окупаційної адміністрації Луганської області Денис Ярош тоді розповів, що схему передачі активів інвесторам навесні 2023 року схвалив лідер РФ Володимир Путін, а з серпня того ж року ростовський торговий дім почав аудит луганських підприємств.

У травні 2024 року окупаційна адміністрація Луганської області схвалила передачу в оренду «Донському вугіллю» ще п’яти вугільних шахт: «Молодогвардійської», «Червоного Партизана», шахти імені Баракова, «Суходільської-Східної» та «Харківської» – разом із цим торговий дім отримав сім допоміжних виробництв, серед яких був центр підготовки кадрів і спеціалізований лікувально-діагностичний центр. Чинності договір набув лише в липні.

Паралельно перемовини про передачу вугільних шахт інвесторам велися і на окупованій території Донецькій області. Першу угоду там підписали лише у квітні – згідно з нею, контроль над чотирма шахтами – «Комсомолець Донбасу», «Прогрес», «Зоря» і шахтою імені Лутугіна – отримала ростовська фірма «Імпекс-Дон». Три останні раніше були частиною єдиного вуглевидобувного підприємства «Торезантрацит». Шахтоуправління «Волинське», що належало до його складу, влітку передали луганській компанії «ГОК Енергококс», а шахту «Шахтарська-Глибока» і центральну збагачувальну фабрику «Шахтарська» – фірмі «Спеціаліст».

«Російська дійсність»Уже після початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року всі ці шахти залишалися «державними» – тобто в розпорядженні окупаційних адміністрацій, підконтрольних РФ. Держава «не могла і мала кинути їх», а приватники на той момент не могли з’явитися «в силу того, що відбувалось навколо», розповідав «заступник міністра вугілля й енергетики» з окупаційної адміністрації Донецької області Олександр Хряков.

«Це життя і долі людей: їхня робота, їхня заробітна плата. Це гідрологічна безпека регіону: тому що те, що відбувається під землею, ми не бачимо, але з часом це не може не позначатися на поверхні й на сусідніх діючих шахтах. Зараз, коли ми переходимо в російську дійсність, ми розуміємо, що в принципі такого не існує, що держава чи хтось ще утримує шахти у збитках просто тому, що їх потрібно утримувати», – пояснював окупаційний чиновник.

За словами Хрякова, підприємства передавали інвесторам разом із «чіткими конкретизованими планами» щодо видобутку, середньоспискової чисельності працівників і необхідного обсягу інвестицій; одна бізнес-заявка з урахуванням переліку майна містила тисячу сторінок.

Згідно з озвученими планами, «Імпекс-Дон» мав упродовж п’яти років вкласти у виробництва 16 мільярдів рублів, забезпечити 6727 робочих місць і збільшити видобуток вугілля до 13,6 мільйонів тонн на рік. «Донському вугіллю» шахти передали на умовах вкладень понад 40 млрд рублів і збільшення щорічного видобутку до 10,5 мільйонів тонн.

За рік «Донське вугілля» інвестувало, як заявляв глава окупаційної адміністрації Луганської області Леонід Пасечник, майже чверть закладеної на п’ять років суми – понад 9 мільярдів рублів, але видобули лише 1 мільйон тонн – у десять разів менше за запланований показник. «Імпекс-Дон» закінчив рік із трохи кращими показниками: видобуток вдалося наростити до чверті від плану – 3,5 млн тонн на рік. Про інвестиції за підсумками року ані компанія, ані підконтрольна Росії окупаційна адміністрація Донецької області не звітувала.

У підсумку «друге дихання» вугільної промисловості на окупованих територіях вичерпалося вже на початку цього року. «Донське вугілля» виявило бажання повернути місцевій окупаційній адміністрації сім із десяти вугільних шахт, «Імпекс-Дон» – дві з чотирьох, повідомив російський РБК із посиланням на копію протоколу наради в Міненерго РФ.

Знайоме з перебігом обговорення джерело видання пояснило, що інвестори не можуть домовитися з окупаційними адміністраціями про те, хто має оплачувати техпроєкт ліквідації гірничих виробок і утримання шахт до цього моменту. На їхню підтримку в поточному стані йде по 2-3 мільярди на рік, тоді як обидва інвестори вже вклали мільярди в модернізацію і виплату заробітної плати штату, який зростав у цей час.

Янукович, Медведчук, вугілляКомпанія «Імпекс-Дон» була зареєстрована у 2015 році за адресою ростовського порту – це не випадковий збіг: її головна фірма АТ «Імперіал» водночас є його найбільшим співвласником з часткою у 30%. По 14% акцій порту належать Наталії та Дмитру Гризловим – його брат Олег разом із донькою Яною сукупно володіють половиною від цієї частки. Генеральним директором «Імперіала» є син Дмитра Гризлова Віктор. У третю річницю повномасштабного російського вторгнення в Україну «Імпекс-Дон» потрапила під санкції Великої Британії.

Бізнес-партнером фірми виступає родина колишнього президента України Віктора Януковича. Як з’ясувало видання «Важные истории», частина видобутого на окупованій частині Донецької області вугілля постачається компанії «Енергоресурс», пов’язаній із його сином Олександром Януковичем, а звідти експортується до Туреччини. Наразі «Імпекс» зареєстрована у Торецьку Донецької області – до цієї реєстрації фірму очолював депутат ростовської думи Віталій Ломіворотов.

Міноборони РФ оголосило про захоплення Торецька ще на початку лютого 2025 року, але заяви українських військових та аналітиків, а також дані об’єктивного контролю свідчать, що в місті досі тривають бої.

Другий найбільший інвестор вугільної промисловості на окупованих територіях – торговий дім «Донське вугілля» – у 2020 році зареєстрували в Ростові Олександр Маслюк і Віталій Донченко. Заблокований у Telegram канал ВЧК-ОГПУ називав першого близьким другом підозрюваного у держзраді екслідера забороненої політичної партії «ОПЗЖ» Віктора Медведчука, а другого – представником вихідця з уряду Ростовської області, колишнього заступника міністра економічного розвитку РФ Сергія Назарова.

У телеграм-каналі «Луганськ Оперативний» публікували нібито копію листа генерального директора «Ростовського вугілля» – у документі йшлося про те, що на компанію покладено функції «єдиного торгового представництва з реалізації вугільної продукції виробників Донбасу» в Росії. Прямих підтверджень справжності цього листа немає.

Про афілійованість Віктора Медведчука з «Донським вугіллям» із посиланням на джерела в спецслужбах писали українські ЗМІ після заборони телеканалів «112», ZIK і NewsOne у лютому 2021 року – їхню діяльність нібито фінансували з коштів, виручених із продажу вугілля з окупованого Донбасу.

У російських інформаційних системах стороння фірма колишнього гендиректора «Донського вугілля» Сергія Лисогора фігурує як пов’язана особа з компанією ІК «Таврія-Північ». Засновником останньої є кіпрська Ventolor Investments Limited, яка належить дружині Медведчука Оксані Марченко, писала «Реальна газета».

Після передачі десяти шахт на окупованій території Луганської області торговому дому в компанії відбулися перестановки. На той момент Маслюк і Донченко поетапно вийшли з «Донського вугілля» – останній залишив собі лише 5%. Решту 95% у листопаді 2024 року отримав колишній віцепрем’єр уряду Астраханської області й на той момент уже генеральний директор компанії Олег Князєв – передачу активів йому почали ще в березні. За місяць до цього він за власним бажанням залишив посаду заступника голови астраханського уряду. Саме в цей період між окупаційною адміністрацією та «Донськими вугіллям» було підписано інвестиційну угоду.

Токсичність і ризики – на додачуВихід «Імпекс-Дон» і «Донського вугілля» з активів на окупованих територіях Донбасу – приклад того, наскільки неспроможним є командно-адміністративний підхід під час вибудовування інвестицій у великі проєкти, зазначає в розмові з Кавказ.Реалии експерт у сфері протидії корупції Ілля Шуманов. Але проблема не лише в цьому.

«Такі компанії практично не захищені в правовому сенсі й дуже залежать від особистих неформальних домовленостей між представниками цих компаній і російською владою. Йде керівництво регіону або якийсь протеже на федеральному рівні – і всі угоди де-факто перестають діяти. Зрозуміло, що всі проєкти в «ЛНР» і «ДНР» – вони в сірій зоні. Це проєкти з високим ризиком втрат і низькою ймовірністю отримання права власності в довгостроковій перспективі», – пояснює співрозмовник.

Основних причин, з яких ростовські компанії вирішили згорнути бізнес, дві, вважає Шуманов. По-перше, вибудувати такий великий проєкт з такими партнерами дуже складно: «Участь Януковича й Медведчука в цих проєктах робить їх не лише збитковими, а й токсичними. Навіть з урахуванням потенційного врегулювання конфлікту й мирної угоди. З такими партнерами формальна легалізація цього бізнесу неможлива».

По-друге, змінилася кон’юнктура ринку: під час обговорення з президентом РФ такої інвестугоди ціна вугілля на міжнародних ринках сягала 300 доларів за тонну, під час підписання перших угод вона впала приблизно до 170 доларів, а зараз становить лише третину від початкової ціни – близько 95 доларів.

Скільки коштуватиме вугілля далі, сказати складно – влітку й восени ймовірне його подорожчання, розповів сайту Кавказ.Реалии гірничий інженер, експерт групи Green Think Tank з вугільної промисловості й охорони довкілля Антон Лементуєв.

«Ціни на вугілля не раз різко падали й зростали, і щоразу важко сказати, надовго це чи ні. Але є загальна тенденція: промислово розвинені країни поступово скорочують частку вугілля в енергетиці – це відбувалося б іще швидше, якби не початок [широкомашстабного] вторгнення в Україну путінської армії», – пояснює експерт.

Широко видобутий на Донбасі антрацит переважно використовується на електростанціях, і коливання цін на нього пов’язане із сезонними закупівлями та санкційною політикою, продовжує він. А от попит на коксівне вугілля буде високим ще довго, якщо не станеться технологічного прориву в безкоксовій металургії, підсумовує він.