“Я не живу чуже життя”. Дівчина, схожа на Лесю Українку, про театр, хейт і еротичну...

Підпис до фото, Іванна Яковенко у дворі Музею видатних діячів української культури у Києві в образі Лесі Українки

• Author, Наталія Патрікєєва
• Role, ВВС Україна
• 11 травня 2025

Іванна Яковенко ще зі шкільних років сотні разів чула про власну схожість з Лесею Українкою. У підлітковому віці їй це не надто подобалося, але тепер дівчина використовує цей образ для популяризації української літератури.

Іванна розповіла BBC Україна про те, як вона захопилась літературою, театром, еротичною поезією і що думає про негативні коментарі щодо свого образу в соцмережах.

Лесю — це ти?

Два роки тому 22-річна Іванна Яковенко вперше зайшла до Музею видатних діячів української культури у Києві в образі Лесі Українки.

У той день вона мала фотосесію у стінах музею. Разом із тим із подругою зняла коротке відео. Вона ще не знала, який ажіотаж воно викличе у соцмережах.

“Як ви схожі на Лесю”, “Дивовижна схожість”, “Леся — це ти?”, “Реінкарнація”, “Надзвичайно втілили образ, і схожість нереальна” — сотні таких коментарів з’явилися під відео Іванни у Instagram і TikTok.

Були і не такі позитивні відгуки.

Після цього музей запросив Іванну долучитися до команди, а потім дівчина стала частиною творчого об’єднання “Ніч в Університеті”, якому саме бракувало людини на роль Українки. Так Іванна Яковенко стала не просто схожою на письменницю, а й грати її.

Після вірусного відео з музею Іванна почала отримувати пропозиції від брендів знятися в образі Лесі для реклами.

Погоджується не часто, адже не завжди бачить доречність використовувати образ письменниці. До прикладу, дівчина взяла участь у рекламі вишиванки, але пити комбучу в ролі Українки — відмовилася.

Леся Українка і стриманий образ

На схожість Іванни Яковенко із відомою українською письменницею звернули увагу ще в школі. Дівчина і сама не пам’ятає, хто помітив це першим, але, зізнається, — це порівняння їй не подобалося.

“Подобалась зовнішність інших жінок того часу. А Леся Українки, вона, скажімо так, приваблива жінка, але не на мій смак. Відповідно, коли тебе з нею порівнюють, а я ж хочу собі в дзеркалі теж подобатись повністю, то ти думаєш, значить, я така ж сама. Не подобалося, що порівнюють з дорослою жінкою, коли мені 15 років”, — згадує дівчина.

Це враження підліткового віку розвіялося з часом.

“На більшості світлинах, які збереглися, Леся Українка зображена з хворобою, яка, звичайно, мала певний вплив на зовнішність”, — каже Іванна.

“Вона здається саме ось тією забронзовілою фігурою, яка залишається тільки на сторінках підручників. А її хочеться буквально витягнути з цих підручників, зняти цю забронзовілість і показати — так вона дійсно жива і буде вічно жити. Якби це не звучало”.

Із нечисельних світлин письменниці, які збереглися, Іванна Яковенко сформувала і власне уявлення про візуальний образ Українки.

“Є таке упереджене ставлення, що от Леся Українка дорівнює вишиванка, народний стрій і так далі. Я ж навпаки не хотіла цього, тому що це упереджене ставлення. Їй не дуже це подобалось, насправді цим захоплювалася її мама, Олена Пчілка. Я більше звертала увагу на моду того часу”, — розповідає акторка.

Вона цікавилася, що б могли носити люди дворянського походження, живучи в Україні. Також враховувала, що Українка їздила до Європи, а мода там рухалась швидше.

“Тому сформувався такий образ — це досить стримана, меланхолійна жінка в темних тонах, з не дуже помпезною зачіскою, без всіляких кучерів. Такий стриманий образ, але він дуже гарно і стильно виглядає, показує таке більш шляхетське походження”.

Сама Іванна не вчилася в театральному, хоча театр і сценарії тепер її основна справа життя.

Дівчина вивчала комерційну логістику і товарознавство, а також має музично-педагогічну освіту. Але залишитися в офісній економічній професії не змогла — творчість взяла гору.

Історія оживає

Музей видатних діячів української культури, де можна побачити Іванну в образі — це комплекс з кількох будинків у центрі Києва, де на початку минулого століття оселилися поруч родини Лесі Українки, Миколи Лисенка та Михайла Старицького.

Згодом поряд замешкав Панас Саксаганський. Сьогодні комплекс цих меморіальних будинків називають Українським Парнасом.

Перша театралізована імпреза тут була присвячена дню народженню Лесі Українки.

“Ми виділили декілька сцен з різними персонажами, її найближче оточення. Хотіли показати, з ким вона спілкувалася, як, про що, і додали до того ще екскурсовода, який дає певну таку історичну довідку. Для людей в такий момент історія в прямому сенсі цього слова оживає, особливо, коли ще й персонажі схожі на реальних історичних особистостей”, — розповідає Іванна.

Підпис до фото, Іванна ЯковенкоВона зазначає, що такий формат приваблює людей ходити до музею не просто як до експозиційної зали або меморіальної квартири і слухати доповіді від екскурсоводів, а саме подивитися на дійство.

“Це так само сильно заохочує школярів, тому що вони не дуже люблять різні походи по музеях, а коли їм це ще ілюструють якоюсь яскравою картинкою, звісно, що інформація запам’ятовується набагато швидше та якісніше”.

Живе чуже життя?

Після перших відео в образі Лесі Українки Іванна помітила багато і негативних коментарів на свою адресу.

Комусь вона не схожа на письменницю, а хтось і не стримується в образах.

“Найулюбленіший в лапках це: “Угу. Добре тобі. Отак от на все готове прийшла і живеш чуже життя. Кажу: “Любі, мої, дорогенькі. Та я б і не проти бути дворянського походження, мати декілька маєтків, щоб життя було казкою, без хвороб, тільки, будь ласка”, — розповідає акторка.

Спочатку подібні коментарі її розважали, але згодом їх стало забагато, це почало втомлювати — Іванна не чекала загалом такої реакції.

Вона повторює, що не живе чуже життя, не має з Українкою жодних родинних зв’язків, а просто має таку особливість у зовнішності.

“Я не претендую на те, щоб стати другою Лесею Українкою. Ні, це просто образ, роль, не більше. Бо спочатку я щось намагалась довести, потім мені набридло. І я відсунула від себе таку просвітницьку роль — розказувати, якою ж вона насправді була. Тому що я не знаю, і ніхто не знає. Ми можемо тільки опиратися на певні дослідження”.

Власне театральне об’єднання

В неділю по обіді в будинку на вулиці Саксаганського, де жила Леся Українка з 1890 по 1910-й, збираються відвідувачі. Це люди різного віку, дехто тут вже не вперше. У недільній програмі — “Поетична меланхолія”. Три сеанси один за одним.

Це історія про стосунки Лесі Українки та Ольги Кобилянської, які обговорюють новелу Кобилянської “Меланхолійний вальс”. У виставі беруть участь п’ятеро акторок та оповідачка, яка пояснює деякі сцени та проводжає глядачів кімнатами маєтку.

Іванна грає Лесю, яка тільки-но втратила кохання свого життя – Сергія Мержинського, та приїжджає на Буковину в гості до подруги.

Підпис до фото, Театралізована вистава “Поетична меланхолія”Вистава поєднує реальність та трішки вигадки і фантазій — авторки показують, якою могли би бути їхні розмови в той час.

Акторки належать до об’єднання літературних екскурсій “Соліте”, яке Іванна Яковенко створила разом з подругами. У своїх виставах вони говорять саме про літературу.

“Ми беремо твір, розбираємо його як історію. Показуємо письменників, які це все обговорюють. Вони живі, виступають в ролі екскурсоводів, але повністю інтегровані у весь цей процес, у них є можливість певної взаємодії з публікою, якої, наприклад, немає в акторів, тому що вони грають з четвертою стіною та живуть у своєму просторі”, — каже Іванна.

Іванна, серед іншого, в Українському Парнасі також грала роль Софії Старицької, дружини Михайла Старицького.

“Це дві протилежності. Якщо Леся Українка — це така спокійна, меланхолійна особа, то Софія Старицька більш енергійна і запальна жінка. Цю роль теж я собі писала сама, бо хотілося трішки зняти образ Лесі Українки, і відповідно відтворити іншого персонажа. І воно знайшло так само відгук у глядачів, казали: “Ого, класно, таке перевтілення цікаве”.

Зараз Іванна Яковенко пише сценарій до “Санаторійної зони” Миколи Хвильового. Друга очікувана постановка — любовна тематика, побудована на письменниках 30-х років.

Більшість творів взяті з книги “Таємна пригода. Антологія української еротичної прози межі ХІХ-ХХ ст”.

“Це буде новим в тому, що раніше ми показували один твір та його автора, в цьому разі буде чотири різнопланових твори і відповідно чотири автори. Конфлікт побудований на різному відображені письменниками любові як зі сторони чоловічої, так і жіночої. Проблематика в тому, що для когось еротика неможлива без любові, а для когось — це лише розвага”, — каже Іванна Яковенко.

“Соліте” вирішили звернутись до цієї теми, оскільки, любов — завжди на порядку денному, можливість зацікавити глядача чимось гострим, незвичним та емоційним.

“Вивільнити класиків з кайданів і надати їм абсолютно людської подоби. До того ж — показати маловідомих публіці авторів. Ну і що кохання існує в усі часи”, — продовжує дівчина.

Актори планують вистави не лише в Українському парнасі, а й інших музеях чи просторах.

“Місія — популяризувати і знімати ось цю забронзовілість фігур, робити їх буквально ближче до людей, показати, що це такі самі живі люди. Все для того, щоб діти, молодь, дорослі більше цікавились нашою культурою. Нам це подобається, тому що це настільки класно – подорожувати в часі та уявляти себе в образі того чи іншого персонажа”.