Джерело: www.unian.ua
Ярославо, вже доволі багато українців зустрічали Святого Миколая не 19 грудня, а 6-го, і вже тоді ставили й запалювали ялинки. Тепер разом з Європою (а не пострадянським простором) чекаємо на Різдво у грудні, а не у січні. За вашими спостереженнями, чи легко українці перейшли на новий календар свят? Чому так?
У моїй умовній “бульбашці” всі легко перейшли, бо були готові. На жаль, частина українців, які є прихожанами церков московського патріархату, досі підтримують структуру, яка благословляє ракети і дрони, що летять на Україну. Вони будуть і надалі відзначати Різдво сьомого січня разом з Росією, але втрачають логіку свята як таку.
Намагаючись відзначати Різдво 25 грудня, ми не лише прагнемо бути “як усі”, а хочемо святкувати його в астрономічний час – час зимового сонцестояння. У цей період, коли здається, що темрява і холод от-от поглинуть слабеньке світло, “народжується нове сонце” і відбувається поворот на весну з її теплом і майбутнім урожаєм.
Для неолітичної людини, яка повністю залежала від сонячного світла, це була грандіозна подія. Ніби смерть і відродження всього світу. Саме до цього свята приурочили народження Спасителя-Христа.
Чи правдива інформація, що в радянські часи до Різдва ставились поблажливіше, ніж до Великодня? Чому?
Ні, це не так. Ніхто не ставився поблажливіше, і так повелося ще від 1918 року. У перші ж свої роки радянська влада робила спроби подолати “буржуазні пережитки”. Спочатку такі спроби зазнавали поразки. Бо “червоне Різдво” і “комсомольські святки” з балаганом, де за Козою водили ряджених “ненависних панів, куркулів і попів”, людям не сподобалися. Хоча пропаганда на місцях ще довго використовувала ці образи.
Паралельно нова влада замовляла літераторам твори, які мали перекрити улюблені різдвяні колядки. До цього долучилися Петро Панч, Іван Сенченко, Валер’ян Поліщук. “Червоні колядки” друкували в газетах і пісенниках, їх поширювали комсомольці. В одному з текстів на мотив “Нової радості” після слави господарю й господині, йдеться: “Не так господарю, а як його дітям, хай щасливо виростають, щоб дуків побити” (дука – багата людина, багач, – УНІАН)…
Дід Мороз і Снігурка допомагали радянській владі змінювати традиції / фото УНІАНАле у 1935 році радянська влада ялинку повернула.
У листопаді 1935 року Сталін оголосив, що соціалізм в СРСР в цілому збудований, “жити стало краще й веселіше” (адже “шкідників” стало на кілька мільйонів менше). Через місяць в газеті “Правда” вийшла стаття за підписом першого секретаря київського обкому ЦК КП(б)У Павла Постишева “Організуємо до Нового року дітям хорошу ялинку”. В містах і селищах одразу ж з’явилися ялинкові базари, в магазинах стали продавати ялинкові прикраси. Тож на новий 1936 рік діти всього СРСР уже мали “свято ялинки”…
Тобто, у 1935-му, ялинку відновили (до того вона, як і колядування, була під забороною), але вже не як різдвяну, а як новорічну. І на її вершині вже не віфлеємська зірка була, а червона п’ятикутна, яка мала символізувати єдність п’яти континентів після майбутньої “світової революції”.
Наступний виток “послаблення” припав на часи Другої світової війни, коли зник партійний контроль і відкрилися церкви. Але й це тривало недовго, бо вже в 1960-ті роки влада, побачивши, що люди надто розслабились, розпочала нову антирелігійну кампанію.
Були створені комісії, які мали впроваджувати радянську версію свята. Наприклад, у 1960 році в УРСР на новий рік дозволили щедрувати. Але, переважно, пропонували виконувати радянські новотвори – на стародавню мелодію або ж на щойно створену композитором. Вони мали виховувати в масах “колективізм, гуманізм і радянський патріотизм”. У таких піснях оспівували “передовиків праці” та їхні “героїчні звершення”… Головним посівальником мав бути Дід Мороз, йому допомагала Снігурка, а на додачу могли бути Коза, Дід, Ведмідь… Методички також рекомендували, щоб із щедрівниками ходив баяніст. Ряджені мали вручати господарям подарунки від імені правління колгоспу, підприємства чи установи.
Паралельно із цим інші “уповноважені особи” ходили по селах, по містечках, приглядалися, хто колядує “по-старому”, записували, фіксували. А потім в школах – це і за моїми записами, і за свідченнями очевидців – шпетили учнів, ганьбили їх біля дошки, викликали в школу батьків, або ж – з виховною метою – примусити співати гімн СРСР.
Радянській владі вдалося викорінити дух Різдва чи якісь традиції збереглися?
Майже все вдалося викорінити, окрім приготування куті (я кажу про більшу територію України). Кутю готували на Різдво майже всюди, але десь – з рису, десь кришили батон, бо зерно пшениці не скрізь можна було купити в Радянському Союзі. З цієї ж причини у кутю клали халву, тому що родзинки теж не просто було роздобути…
Радянська святковість мала на меті асиміляцію “радянського народу” та відмову від національних особливостей, зокрема, й святкування. Тому святковий стіл (скоріше новорічний, а не різдвяний) не міг обійтися без салату олів’є, оселедця під шубою, “Совєтського” шампанського і торта. Все це споживалося під бій курантів та новорічне звернення Центрального комітету Компартії СРСР.
А стародавні колядки були майже забуті. Знали хіба що “Пане господарю”, бо її співав хор Верьовки (замінюючи, щоправда, слова “син Божий народився” на “рік новий народився”). Радянські люди вчили своїх дітей примовкам на кшталт “відчиняйте сундучок і давайте п’ятачок”. І при цьому багато хто думав, що такий от рефрен для випрошування подарунків і є справжньою колядкою.
Святковий стіл на Різдво / фото УНІАН, Мусієнко ВладиславВи згадали про святковий стіл, чи справді на різдвяному столі мають бути дванадцять обрядових страв? І в чому сакральний сенс куті, яку, хоча і у спотвореному вигляді, українці все одно продовжували готувати навіть у радянські часи?
Кутя має схожість із коливом, а це страва, яка подається на поминках. Відмінність у тому, що кутя на Святвечір має бути святкова, з багатьма інгредієнтами – з медом, з горіхами, з маком. Колись її готували з ячменю, пізніше стали брати пшеницю… А щодо загальної кількості страв, то спочатку їх було сім або дев’ять, а вже потім стало дванадцять – бо традицію треба було якось прив’язати до християнства.
І прив’язали до дванадцяти апостолів?
Саме так. На столі мали бути самі лише пісні страви – без м’яса, молока, яєць. Страви з продуктів, які вирощують на цій землі – горох, квасоля, капуста, морква. Пізніше додали й картоплю. Тобто, можна наліпити вареники з картоплею, можна приготувати налисники з маком.
На столі обов’язково має бути риба як символ родючості, а також яблука і горіхи. І спеціальний різдвяний хліб – калач, корочун або книш.
Вже наступного дня їдять скоромні страви, і найперші з них – зі свинини. Причому, свиню до Різдва кололи у багатьох європейських народів.
Українці, окрім печеного поросяти, готують свинячі ковбаси й інші смаколики – шинки, сальтисони тощо. Однією з головних страв різдвяного столу литовців і чехів є свиняча голова. Скандинави ще в часи Середньовіччя готували до Різдва запечену свинячу голову з яблуком у роті. А одні з їхніх нащадків, шведи, нині готують до свята свинячі ковбаси та шинку, а також ліплять фігурки свинок із марципана та печуть імбирне печиво у вигляді поросят.
Святковий Дідух / фото УНІАН, Ратинський В’ячеславВочевидь, до культу предків має безпосередній стосунок і різдвяний дідух?
Так. Дідух – це сніп жита чи пшениці, який символізував предків і нібито міг посприяти багатому врожаю у новому році.
Коли українці відзначали закінчення жнив, то останнього снопа урочисто заносили до комори зі словами: “Щоб велося від хліба до хліба”. А на Святвечір його вносили в дім. Протягом Різдвяних свят дідух стояв на покуті. Саме перед дідухом, у кубельце з сіна, господиня ставить миску з кутею і глечик з узваром.
Зазначу, що фігури з колосся також плели на всіх європейських теренах. Вони були різних розмірів й форм – хрести, трикутники, деревця і навіть ляльки. Їх використовували в обрядах. Давні греки вірили, що у фігурках з колосків живе богиня урожаю Деметра. Узимку їх зберігали в хаті чи коморі, а навесні кидали на поле, щоб богиня допомагала зерну проростати.
У багатьох регіонах Норвегії та Швеції селяни збирали святковий сніп з останніх колосків на полі, називаючи його різдвяним. Перед Різдвом його підвішували біля комори. Фіни з останнього снопа пшениці робили фігуру цапа Йоулупуккі, який мав сприяти врожайності ниви наступного року. Литовці на Святвечір ставили на столі оберемок необмолоченого жита, наступного дня ним обв’язували плодові дерева в саду, щоб добре родили. А поляки називали сніп з останніх колосків ниви Дзядь, тобто дід. Його ставили на покуті або “садили” на стільці за столом і клали перед ним миску та ложку.
Але все це – язичницькі символи.
Власне, всі символи Різдва є язичницькими. Хіба що вертеп – це християнська традиція. Вона поширилась у нас в XVII-XVII століттях. В Західній Європі це були вистави про народження Спасителя, про те, як три королі, які прийшли вклонитися Марії з Ісусиком, принесли їм дари.
До нас вертепи йшли через Польщу, але Україна – це це таке дивовижне місце, де все, навіть запозичення, набуває нового, самобутнього звучання. Тому в нас цей вертеп став не просто релігійною виставою, а політичною акцією.
Вертеп по-українськи / фото УНІАН, Кравс ЄвгенійРіч у тім, що коли на наших територіях поширювався вертеп, Гетьманщина занепадала і наставали часи Руїни. Тому серед героїв вертепу і з’явився Козак Мамай як захисник, а пастушки стали уособленням українського народу, і все це набуло такого глибоко символічного звучання. Ми, по суті, додали до вертепу другу частину. Там, де Смерть, Чорт, Козак і, власне, цар Ірод, і де за допомогою Козака, Смерті і Чорта Ірод гине, і його відправляють у пекло. Тобто добро перемагає зло.
Зараз традиція продовжується і на злободенні теми також виникають вертепи.
Власне, якраз хотіла запитати, як вертеп змінюється в часи війни?
Особисто я не досліджувала саме цю тему. Єдине знаю, що Ірод зараз часто виступає в такій силіконовій масці – з обличчям Путіна.
Путін-Ірод / фото УНІАН, Шмаков ВалерійДо речі, цікаво, що Пантелеймон Куліш колись написав поему “Іродова морока”. Друком вона вперше вийшла у 1879-му, і тоді ж була конфіскована цензурою за відверте антиросійське спрямування. Річ у тім, що у класичну структуру вертепу Куліш вводить відверту сатиру на росіян, підвладних Іроду. Москалі йдуть військом на Україну, але її захищає персонаж Гайдамака. В результаті ще один персонаж – Кривда – переможена, та й загалом добро перемагає зло, а світло – темряву.
З початком російської агресії проти України ми поступово позбулися Діда Мороза і успішно повернулися до святкування Миколая, але разом з ним залишився Санта Клаус зі всією його атрибутикою. Наскільки це критично?
Як на мене, взагалі не критично. Просто треба розповідати про своє. Приміром, в нас є свій самобутній український різдвяний пряник. Цього року мережа “Аврора” разом з Музеєм Івана Гончара, де я працюю, розробили дуже класний проєкт і випустили подарункові набори для його виготовлення. В наборі є формочки – вершник, панянка, пташечка, зразки розпису і рецепт. І буквально кожен може придбати такий подарунок й зробити з дітками ці красиві українські прянички.
Тобто, повертаючись до Санта Клауса, це загальносвітовий, і зокрема європейський символ, а ми не повинні бути ізольованими. При цьому, можливо, інші народи колись забажають перейняти наші традиції, бо вони у нас також цікаві та самобутні.
Як ваша родина відзначатиме Різдво?
В родині моїх батьків Різдво не відзначали. Тож справжнє Різдво я побачила десь у році 1991-му на заході України, на Львівщині, в селі Кульчиці. Тоді захотіла привнести традицію в свою родину. Навчилася готувати різдвяні страви, і відтоді ми з мамою їх щороку готували… Цього року, як і в попередні, у нас із донькою будуть кутя й узвар, дванадцять страв, ялинка, багато свічок, дідух і “павук”.
Але головний сенс Різдва у тому, що понад 2000 років тому світ змінився. Замість суспільного правила “ти мені – я тобі”, прийшло інше: “я тобі – як собі”. Або ж “роби іншому те, чого хотів би для себе”. І кожна наша дія щодо іншої людини так чи інакше позначається на всьому людстві.
