ЛЬВІВ – Тисячі українських жінок, які втратили своїх чоловіків у російсько-українській війні, самостійно виховують дітей, переживаючи невимовне горе та виконуючи материнські обов’язки з подвійною відповідальністю.
10 травня в Україні відзначають День матері, і найважче в цей час тим жінкам, які втратили своїх дітей або чоловіків на фронті. Радіо Свобода розповідає про одну з таких матерів.
Ірина Лата-Хомицька втратила 33-річного чоловіка Олега, залишившись із донькою та очікуючи на народження сина. Її доньці Мірі незабаром виповниться 10 років, а Маркіяну нещодавно виповнився рік. Олег не встиг побачити свого сина.
Олег Хомицький, львів’янин та пластун, загинув 30 січня 2025 року під час виконання бойового завдання в Курахівському районі Донецької області. Він працював туристичним гідом, активно займався спортом і був відомим фанатом львівських «Карпат». З 2014 року Олег проживав в Одесі, де познайомився з Іриною. Після його загибелі вона переїхала з дітьми до Львова, остаточне рішення ухваливши після того, як їхній дім потрапив під обстріл.
Ірина ділиться, як вона намагається підтримувати пам’ять про чоловіка та батька своїх дітей. «Привіт, тату. Ти приїхав до тата?! Татко там. Скажи, що ти вже такий великий. Тобі вже рочок», – говорить Ірина маленькому Маркіяну біля могили Олега.
Хлопчик, хоча й нещодавно відсвяткував свій перший день народження, впізнає фотографію батька і вказує на неї. Ірина зазначає, що син не засинає у візочку, поки вони не відвідають могилу Олега.
«Олег був футбольним фанатом. Неподалік нашого дому є трибуна героїв, де вшановують пам’ять загиблих фанатів. Малий вказує на це місце, і ми йдемо туди», – розповідає Ірина.
На Полі почесних поховань Ірина прийшла з дітьми та своєю матір’ю Валентиною, кожен з яких приніс квіти для Олега. Міра, сидячи на могилі батька, витерла його портрет і поставила квіти у воду. «Ми намагаємося відвідувати могилу кожного тижня. Я ніколи не була тут сама, адже завжди є з ким прийти», – пояснює Ірина.
Ірина часто бачить чоловіка у снах, відчуває його присутність. «Він завжди приходить усміхнений, і я відчуваю, що він поруч», – говорить вона. Останній раз вони разом мріяли про новий дім, коли Ірина надіслала Олегу фотографію будинку, який вони хотіли купити. За 15 хвилин після цього Олег загинув.
Після початку повномасштабної війни Олег вирішив піти добровольцем, захищаючи країну в складі 79-ї бригади. Ірина знала про його рішення, але сподівалася на його безпеку. Вони планували другу дитину, і Олег дізнався про вагітність Ірини, перебуваючи на фронті.
Коли Ірина дізналася про загибель чоловіка, вона зрозуміла, що повинна зібратися, адже чекала на дитину. «Ця група психологічної підтримки допомогла мені стабілізуватися», – зазначає вона, розповідаючи про важкі часи після втрати.
Ірина поховала Олега у Львові, а сама з дітьми залишалася в Одесі до моменту, коли їхній дім потрапив під обстріл. «Цей переїзд був важким, але ми зрозуміли, що потрібно рухатися далі», – говорить вона.
Зараз Ірина живе з дітьми та матір’ю, яка є її підтримкою. Міра відвідує школу, займається малюванням, а Маркіян зростає, дізнаючись про свого батька з розповідей матері.
Історія Ірини Лати-Хомицької ілюструє виклики, з якими стикаються українські матері, які втратили чоловіків на війні. Вона намагається підтримувати пам'ять про Олега та виховувати дітей у складних умовах.
Джерело: Радіо Свобода
