Сьогодні зранку повернувся із дводенної поїздки на миколаївський полігон, де зараз проходять навчання волинські бійці 15-ої ОМБР. З купою іменних передач та бронежилетів для наших хлопців їздили, власне, активісти Роман Мартинюк та Валерій Курстак. Волонтери провели в дорозі більш як дві доби. Бронежилети, розгрузки, кевларові каски, іменні передачі, як завжди, вручили адресно. Цього разу передачок було більше, адже вже сьогодні, в суботу, кілька батальйонів мали б відправитися на схід України, а туди доставити щось украй важко.
Перша не зовсім хороша новина: на заводі «ТЕМП 3000» через певні причини ми отримали десь так 80 відсотків від бажаної кількості «броників». Результат – не всі солдати, рідні котрих передали кошти, отримали «броню». Активісти незаслужено вислуховували плач і нарікання матерів, бо… вони не мають впливу на такого роду ситуації. Обділених солдатів поставили першими на чергу й наступного разу забезпечать насамперед їх.
Аби не «розмазувати» матеріал, напишу про дві, як на мене, ключові проблеми, які побачив на полігоні. Перша – недолуге начальство, для якого головне – вислужитися або не втратити «зірочки» а то й погони зовсім. Коли комбат зустрічає журналіста словами «А спирту не привезли?», просто відбирає мову.
Солдати скаржаться на те, що гроші, які обіцяли, виплачують не повністю. А ще там нововведення: роздали «приватівські» картки. А толку з тієї картки для солдата, який не може покинути полігон, а найближчий банкомат – за надцять кілометрів? Картки досі лежать не активовані.
Ще один показовий приклад: сидимо в наметі-їдальні, за сусіднім столом – такий собі полковник на генеральській посаді Таран. Воно пожерло і, замість того, аби подякувати, почало репетувати, мовляв, «чого огірки йому подають квашені, червень надворі, по розкладці свіжі положено!» Це при тому, що «нормальні» продукти для солдатів постачають в основному спонсори та родичі…
Як ведуть себе бидлобабуїни в погонах – докладно в монолозі солдата, цей матеріал пізніше.
Друга проблема війська – тотальна нестача всього: бронежилетів, касок, форменого одягу, розгрузок, медикаментів, питної води… Це довгий і вічний список. Держава не дає нічого, ті ж самі «начальники» ходять і записують, кому там вручають бронежилети активісти. Для чого?..
В той час, як волонтерів з передачами перевіряють на в’їзді на полігон, територією безперешкодно роз’їжджають підприємливі тітоньки: воду продають. Так, саме ту, яку наша міфічна держава забезпечити не може.
Резюме: проблеми – класичні, а ситуацію в українському війську зараз можна назвати незлим тихим словом, яке з етичних міркувань не озвучу.
Олександр Топорівський, фото автора
П. С. За час поїздки декілька людей телефонували й казали, що мають інфу, буцімто нас дорогою обстріляли. Кому вигідно поширювати таку дезу – уявлення не маю.
