Джерело: www.unian.ua
УНІАН підготував власну добірку з десяти головних українських фільмів року, які повертають віру у вітчизняний кінематограф.
- 1. Ля Палісіада
- 2. Порцелянова війна
- 3. БожеВільні
- 4. Мирні люди
- 5. Редакція
- 6. Яремчук: Незрівнянний світ краси
- 7. Я і Фелікс
- 8. Сірі бджоли
- 9. Я, Побєда і Берлін
- 10. Підйомна сила
Тут також маємо одразу зробити уточнення, що у список потрапили здебільшого фільми, які виходили в український прокат саме у 2024 році або демонструвалися на українських кінофестивалях. Адже так вже влаштований український кіноринок, що більшість пристойних фільмів, за які нам дійсно не соромно, спочатку проходять довгий шлях світовими та вітчизняними кінофестивалями, і аж згодом, часом через рік, а то й два, потрапляють до масового українського глядача. Крім того, вихід деяких фільмів в прокат суттєво відсунуло повномасштабне вторгнення Росії.
1. Ля ПалісіадаLa Palisiada (Україна, детектив/драма)
Стрічка, яку в українських кінематографічних колах охрестили “пострадянським нуаром”, безперечно, є одним із найбільш гучних релізів, що виходили в прокат 2024 року. Доволі нетипову для українського кіно стрічку – починаючи від способу зйомки до побудови сюжету та загальної атмосфери – жваво обговорювали поважні кінокритики, прискіпливі кіногурмани та звичайні глядачі. Хтось нею захоплювався, хтось не розумів, а хтось критикував – але байдужим точно не залишився ніхто.
Основні події фільму розгортаються у 1996 році за п’ять місяців до вступу в дію мораторію на смертну кару в Україні. Двоє давніх друзів – детектив міліції та судовий експерт – мають встигнути до цього часу розкрити заплутану справу про вбивство свого колеги. Одночасно вони занурюються у давно забуті спогади про часи, коли обидва були закохані у вдову загиблого. Окрім особистих драм головних героїв, фільм показує, як недосконало була влаштована система правосуддя в пострадянській Україні, коли справу вішали аби на кого, аби тільки швидше її закрити – і часом невинним людям це коштувало життя.
Головні ролі у фільмі виконали Андрій Журба (“Тарас: Повернення”) та Новруз Пашаєв Хікмет, а режисером виступив Філіп Сотниченко, для якого це повнометражний дебют.
Світова прем’єра фільму відбулась ще у січні 2023 року на 52-му Роттердамському міжнародному кінофестивалі, де в отриінмав нагороду від Міжнародної федерації кінопреси FIPRESCI. Українська прем’єра відбулась у жовтні 2023 року на “Київському тижні критики”, в рамках якого він також переміг у номінації “Найкращий повнометражний ігровий фільм” Національної премії кінокритиків “Кіноколо”. Згодом він отримав ще низку престижних нагород та в підсумку був обраний кандидатом від України на “Оскар 2025” у категорії “Найкращий міжнародний фільм”.
2. Порцелянова війнаPorcelain War (США, Австралія, Україна, документальний/воєнний)
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в України у лютому 2022 року вітчизняна документалістика переживає свій розквіт, але, на жаль, тематика у неї здебільшого трагічна. Українські документалки вже стали завсідниками на усіх престижних кінофестивалях та міжнародних преміях – чого тільки вартий фільм “20 днів у Маріуполі” Мстислава Чернова, який приніс Україні перший в її історії “Оскар”. Ось і цьогоріч одразу кілька українських документальних фільмів потрапили до списку потенційних лауреатів на “Оскар 2025”, і серед них – “Порцелянова війна”, який вже в шортлисті в номінації “Найкращих документальний повнометражний фільм”.
Стрічка розповідає про трьох митців-керамістів з Харкова: Славу Леонтьєва, його дружину Анну Стасенко та друга Андрія Стефанова. Після початку повномасштабної війни вони залишаються у прифронтовому місті та продовжують створювати витвори мистецтва з порцеляни, закарбовують на крихітних фігурках своє ідилічне минуле, непевне сьогодення та багатонадійне майбутнє.
Зняв фільм дует режисерів – українець Слава Леонтьєв (і одночасно один з героїв фільму) та американець Брендон Белломо (“Чупа”).
Прем’єра “Порцелянової війни” відбулася у січні 2024 року на престижному Міжнародному фестивалі незалежного кіно Санденс, де фільм отримав гран-прі. На сьогоднішній день в активі цієї документальної роботи вже кілька десятків престижних міжнародних та українських нагород та номінацій.
3. БожеВільніDiagnosis: Dissent (Україна, трилер/драма/історичний)
Якщо відкинути прикрий інцидент з актором Романом Якимчуком, який після початку повномасштабної війни втік до Росії, “БожеВільні” є чудовим прикладом якісного українського кіно під масового глядача. Основну частину стрічки знімали ще до початку великої війни, а викинути з неї персонажа Якимчука було вже неможливо – він хоч і був другорядним, але відігравав занадто важливу для сюжету роль. Так само уже було неможливо перезняти його сцени за участі іншого актора – з тих пір частина інтер’єрів, в яких знімали фільм, вже була зруйнована, та й багато з інших акторів чи команди фільму були вже не доступні, в тому числі через те, що вони стали на захист України і зараз не можуть бути задіяні в кіно. З іншого богу, не пустити цей фільм в прокат було б теж неправильно – він заслуговує на те, щоб люди його побачили.
В центрі сюжету фільму – звичайний молодий чоловік Андрій Довженко, що живе у Києві 1970-х років. В нього є гарна дружина та син, він мешкає в хорошій квартирі, хоча сам він зірок з неба не хапає. Його то відраховують з університету, то виганяють з роботи за так звану антирадянську поведінку. Ні, він не є дисидентом, не протестує проти систему. Він просто вдягається у джинси та шкіряну куртку, носить довге волосся та слухає заборонену в СРСР західну рок-музику. А ще в нього погані стосунки з батьком дружини, який є впливовим радянським психіатром. Чергова витівка приводить Андрія до СІЗО, звідки він потрапляє до психіатричної лікарні суворого режиму для політв’язнів та дисидентів, яка є ще гіршою за в’язницю – жорстокі санітари та лікарі там із завзяттям маніяків намагаються зробити з них “нормальних радянських людей”. І, тим не менш, в цих жахливих умовах знаходяться ті, хто не полишає спроб боротися. Перед Довженком постає важкий вибір: співпрацювати з КДБ та повернутися до родини або ж допомогти розкрити правду про закатованих у психлікарнях дисидентів. Та нарешті надати своєму бунту сенс.
Хоча сюжет фільму є вигаданим, він має історичне підґрунтя. В Радянському Союзі дійсно широко застосовувалася так звана каральна психіатрія, коли усіх інакодумців повільно знищували в закритих психіатричних установах. Для відтворення історичної дійсності автори фільму зверталися до архівних джерел та залучали консультантів – одним із них став лікар-психіатр, колишній політв’язень та дисидент Семен Глузман. Саме завдяки йому творчій команді стрічки вдалося відтворити атмосферу психлікарні, у якій тримали та катували інакодумців.
Головну роль у фільмі виконав Костянтин Темляк (фільми “Кіборги. Герої не вмирають”, “Будинок “Слово”: Нескінчений роман”, серіали “Кріпосна”, “І будуть люди”). Також у фільмі зіграли Ірма Вітовська (“Брама”, “Мої думки тихі”), Віктор Жданов (“Кіборги. Герої не вмирають”, “Мирний-21”, “Сірі бджоли”), Віталій Салій (“Я працюю на цвинтарі”), Сергій Калантай (серіал “Слуга народу”), Остап Ступка (“Тараз Бульба”, “Ізі”), Наталія Бабенко (“Пульс”), Андрій Мостренко (“Снайпер. Білий ворон”, “Мирний-21”), Анастасія Пустовіт (“Між нами”, серіал “Перші ластівки. Залежні”) та інші.
“БожеВільні” є повнометражним режисерським дебютом Дениса Тарасова, який до цього здебільшого працював над серіалами. Найвідоміші з його робіт – серіали “Шлях додому” та “Я – Надія”.
4. Мирні люди Intercepted (Україна, Канада, Франція, документальний/воєнний)
Ще одна українська документалка воєнних часів, яка отримала визнання міжнародних та вітчизняних критиків, а також була одним з п’яти фільмів з України, які потрапили до лонглиста “Оскара 2025”.
Стрічка складається з перехоплених розмов росіян, накладених на пейзажі українських міст та селищ, що постраждали від агресії РФ. З початку повномасштабного вторгнення українські спецслужби опублікували сотні перехоплених телефонних дзвінків російських військових. Чи не найбільший інтерес викликають розмови окупантів з їхніми близькими з Росії. Голоси “мирних” росіян – матерів, дружин і друзів – розкривають світові очі не лише на хід так званої “спецоперації”, а й на жахливий внутрішній світ суспільства, яке стоїть за її виконанням.
Для режисерки Оксани Карпович фільм став другою режисерською роботою. До цього вона зняла фільм “Не хвилюйся, двері відчиняться”, а на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну працювала локальною продюсеркою для іноземних служб новин.
“Мирні люди” вже встигли показати в програмах багатьох міжнародних кінофестивалів по всьому світу, де стрічка була відзначена низкою відзнак.
5. РедакціяThe Editorial Office (Україна, Німеччина, сатирична комедія/драма)
Стрічка, яка зображує довоєнний український південь з усіма його світлими та темними сторонами, а також дає можливість ще раз глянути на ті прекрасні природні місця, які наразі залишаються окупованими та знищуються російськими варварами – наприклад, Олешківські піски на Херсонщині.
В центрі сюжету фільму – молодий науковий співробітник природничого музею Юра, який намагається врятувати рідкісних тварин диких степів і лісів Херсонської області від знищення. Він шукає бабака степового, якого нібито бачили селяни в цих краях, але натомість стає свідком підпалу лісу. Ідеаліст Юра несе фотографії злочинців і свою статтю до редакції місцевої газети, але ні природа, ні справедливість тут нікого не цікавлять. Поступово його наївне бачення світу руйнується у вирі фейкових новин, корупційних схем і фальсифікованих виборів.
Головну роль у фільмі виконав журналіст, а нині військовий Дмитро Багненко, для якого це була дебютна робота в кіно. Крім цього, у стрічці задіяні акторка Римма Зюбіна (“Памфір”, “DZIDZIO Контрабас”), кінорежисерка Жанна Озірна (“Медовий місяць”), журналіст Сергій Іванов, драматург Максим Курочкін, актор Андрій Кирильчук (“Памфір”, “Беренштейн”), режисер Олександр Шмаль та інші. Також це одна з останніх ролей Василя Кухарського (“Максим Оса та золото Песиголовця”, “Крути 1918”, “Толока”), який на початку грудня 2023 року загинув у боях з російськими окупантами.
Режисером і співавтором сценарію виступив Роман Бондарчук, широко відомий за своїми попередніми картинами “Вулкан” і “Українські шерифи”. “Редакція” продовжує серію фільмів режисера, присвячених дослідженню його рідного півдня України.
Світова прем’єра стрічки “Редакція” відбулася в лютому 2024 року на 74-му Берлінському міжнародному кінофестивалі.
6. Яремчук: Незрівнянний світ красиYaremchuk: Matchless World of Beauty (Україна, документальний/музика/байопік)
Якщо ви думаєте, що сучасна українська документалістика – тільки про війну, то ви помиляєтесь. Також вітчизняні режисери-документалісти активно знімають якісні фільми й на іншу тематику. Наприклад, фільм “Яремчук: Незрівнянний світ краси” розповідає про шлях першої української музичної попзірки. Попри всі перешкоди радянської тоталітарної системи, Назарій Яремчук присвятив життя своїй мрії – виступати для людей, навіть ризикуючи життям. З цього фільму глядачі дізнаються трошки більше про те, як за часів СРСР вдавалося розвивати українську попмузику – попри те, що влада намагалася знищити українську ідендичність.
Фільм складається з інтерв’ю з близькими Назарія, ексклюзивних хронік та його особистих щоденників, а зняв його Артем Григорян. До цього він поставив документальний музичний фільм “Вічно танцююча людина” про українського співака Дмитра Монатіка та документальну драму “Далі” про українських жінок, які через повномасштабне вторгнення були вимушені покинути батьківщину. Крім того, він є автором серії документальних фільмів “Епізоди” про важливі події в історії незалежної України.
7. Я і ФеліксRock Paper Grenade (Україна, драма)
Потужна драма, яка хоч і не стосується прямо сучасних подій в Україні, але підіймає важливе питання (не)прийняття ветеранів у цивільному суспільстві. Події фільму відбуваються в 90-х роках в Черкасах. Типова для тих часів українська родина ледь зводить кінці з кінцями. Поки батько Олексій постійно перебуває у від’їздах на заробітках, які, втім, скоріше приносять борги, ніж гроші, мати Ольга сама піклується про сина Тимофія, намагаючись паралельно хоч якось заробити на життя. Хлопчик фактично позбавлений батьківської уваги, але все змінюється, коли бабуся Ліда приводить додому свого нового співмешканця – Фелікса Петровича. Це надзвичайно колоритна та суперечлива особистість, чия поява стає причиною постійних сварок між Ольгою та Лідою. Фелікс – колишній контррозвідник, який прослужив в самому пеклі Афганістану цілих вісім років, і це неабияк вплинуло на його психіку: періоди відносної нормальності у нього швидко змінюються нападами ПТСР та білої гарячки. І саме цей дивний чоловік стає для Тимофія справжньою батьківською фігурою, наскільки це можливо. Події фільму відбуваються у трьох часових лініях – з 7-річним та 14 річним Тимофієм, а також зовсім трошки в самому кінці вже з дорослим Тимофієм, показуючи, як усе, що трапилося з ним в дитинстві, вплинуло на його подальший життєвий вибір.
Фільм знятий за мотивами роману “Хто ти такий?” українського письменника та військовослужбовця Артема Чеха, що переміг на літературній премії Книга року ВВС-2021 у номінації Книга року. Частково ця книга є автобіографічною. Екранізувати роман ще до його офіційного друку взялася українська режисерка-документалістка Ірина Цілик – дружина Чеха в реальному житті. Найбільше вона відома за документальним фільмом “Земля блакитна, ніби апельсин”, що у 2020 році отримав премію за найкращу режисуру на фестивалі “Санденс”, а також ще низку престижних нагород і номінацій.
Цікаво, що син Цілик і Чеха – Андрій Чередник (справжнє прізвище Чеха) – зіграв у фільмі 7-річного Тимофія. Тим часом, героя у підлітковому віці зіграв Владислав Балюк – для обох хлопців це був акторський дебют. Натомість дорослого Тимофія зіграв Володимир Гладкий (“Дільничий з ДВРЗ”).
Ще один акторський дебют у фільмі – український письменник і поет Юрій Іздрик, який, власне, і зіграв Фелікса. В нього вийшла дійсно потужна роль, що аж не віриться, що це дебют.
8. Сірі бджолиGrey Bees (Україна, драма)
Фільм, який став головним тріумфатором цьогорічної Національної премії кінокритиків “Кіноколо”, здобувши перемогу в найбільшій кількості номінацій: найкращий повнометражний ігровий фільм, найкраща режисура для Дмитра Мойсеєва та найкращий актор для Віктора Жданова.
Події фільму відбуваються в невеличкому селі без електрики в так званій “сірій зоні” АТО, де лишилося тільки двоє мешканців. Вони знайомі з дитинства, колишні шахтарі, а їхні вікна та погляди на життя дивляться у протилежні боки: в одного на схід, в іншого – на захід. У кожного життя не склалося по-своєму, і обидва мають що переосмислювати. Мало зважаючи на воєнні дії, вони продовжують жити в небезпечній місцині, та одного разу в селі з’являється російський снайпер, і над ними нависає небезпека великого наступу.
“Сірі бджоли” – це екранізація однойменного роману Андрія Куркова, що увійшов до списку найкращих книжок 2022 року за версією The New Yorker. Однак фільм не є повноцінною екранізацією, режисер радше лише взяв основних персонажів і деякі сюжетні лінії, але створив власний фільм.
Головні ролі у стрічці виконали Віктор Жданов (“Кіборги”, “Мирний-21”, серіал “Спіймати Кайдаша”) та Володимир Ямненко (“Сніг”, “Дике поле”).
У режисера Дмитра Мойсеєва вже було за спиною два повних метри – “Такі красиві люди” та “Час хризантем”. Втім, саме “Сірі бджоли” стали першим проєктом, який він знімав не за своїм авторським матеріалом.
Знімати “Сірих бджіл” почали 18 лютого 2022 року в Луганській області, адже режисер хотів максимально наблизити зйомки до реальної “сірої зони”. Тоді для місця фільмування було обране село Вовчоярівка, але через повномасштабне вторгнення Росії до України виробництво фільму довелось зупинити. Відновили зйомки влітку того ж року на нових локаціях під Києвом.
9. Я, Побєда і БерлінRocky Road to Berlin ( Україна, комедія/пригоди/роуд-муві)
Той рідкісний випадок, коли ми маємо легку українську комедію, яка при цьому не скочується в повний крінж. Фільм, знятий за однойменною повістю покійного Кузьми Скрябіна, розповідає про музиканта-початківця Кузьму, який за три дні до запланованого концерту вирушає зі своїм другом Бардом до Берліна на старій “Побєді”. Там він хоче обміняти у відомого колекціонера цю раритетну автівку на омріяний шестисотий “Мерседес”. Кузьма обіцяє своїй коханій Барбарі повернутися додому на крутій тачці, а хлопцям з гурту – обов’язково встигнути на виступ. Але вже з перших хвилин подорожі стає зрозуміло – усе пішло шкереберть. Це історія про становлення музиканта, пошуки себе, дружбу та шлях до мрії, сповнений карколомними пригодами.
Особливою родзинкою картини є культова музика Скрябіна – 16 пісень Кузьми переспівали спеціально для фільму найвідоміші українські виконавці. Серед них – ТНМК, Джамала, Антитіла, TVORCHI, O.Torvald, Wellboy, Тіна Кароль, Без Обмежень, Аліна Паш, Monatik, Khayat, DZIDZIO та інші.
Головну роль у фільмі виконав укранський актор Іван Бліндар, якого глядач міг бачити у фільмах “Коли падають дерева”, “Сквот32” та “Шлях мерця”, а також кліпі гурту Latexfauna на пісню Surfer.
Режисеркою фільму стала Ольга Ряшина (“Секс і нічого особистого”).
10. Підйомна силаLift Force (Україна, воєнний/документальний)
Здебільшого сучасне українське документальне кіно про війну є доволі важким для сприйняття вітчизняними глядачами – у багатьох українців ще не загоїлися воєнні травми, як фізичні, так і психологічні.
Натомість, “Підйомна сила” скоріше є документальним блокбастером, який у легкій та видовищній формі привідкриває завісу того, як працює українська армійська авіація. А, точніше, вертолітні війська, про які широкому загалу не так вже й багато відомо. На прикладі реальних бойових завдань та тренувальних вильотів глядач дізнається, наскільки багато важливих функцій та завдань насправді виконують пілоти гелікоптерів, а також усі ті, хто допомагають їм у смертельно небезпечних місіях – борттехніки, інженери, авіанавідники. І з якими складнощами вони стикаються.
У фільмі знялися реальні пілоти та авіатори, які відбивали атаку на Гостомель у перший день повномасштабної війни, а також літали в оточений Маріуполь, на захоплений окупантами острів Зміїний чи виконували завдання в тилу ворога. Глядачі з перших вуст дізнаються, як виконувалися деякі місії, які стали поворотними у цій великій війні. І, на жаль, не всі з героїв фільму дожили до його прем’єри.
Створили фільм режисер Олександр Стратієнко, авіатор Тімур Фаткуллін та команда Aerotim. Зйомки проходили протягом року у Полтаві, Костянтинівці, Слов’янську, Харкові, Києві та Львові: навесні знімали сцени з повітря під час пусків ракет, взимку – у складних метеоумовах, а восени – під дощем. Під час зйомок команда використовувала надшвидкі дрони власного виробництва, які слідували за гвинтокрилами під час бойових і тренувальних польотів. Тут вам і динамічні кадри, і слоумо, і вибухи, і наближення майже впритул.
Марина Григоренко
