Джерело: www.unian.ua
Один з фахівців вважає, що Штати могли б укласти подібну угоду, до прикладу, з Демократичною Республікою Конго.
Ця угода стала результатом багатомісячних напружених переговорів. Генеральний директор Міжнародної ради з гірничодобувної промисловості та металургії – торгової організації, що представляє приблизно третину світової промисловості – Ро Дхаван сказав, що вона, безумовно, не є останньою двосторонньою угодою, де корисні копалини та геополітика так тісно переплітаються.
“Я думаю, що ми, швидше за все, побачимо більше контактів з країнами-виробниками для укладання угод, які можуть набути форми того, що я раніше називав “ресурси в обмін на м’язи”. Тобто, “дайте мені ваші копалини, а я дам вам безпеку”, або інші форми торговельних угод”, – пояснив він.
Він припускає, що подібну угоду Штати могли б укласти, наприклад, з Демократичною Республікою Конго, яка має найбільші на планеті запаси кобальту.
“Ми знаходимося на переломному етапі в тому, як корисні копалини стають частиною глобальної розмови. Ми бачили перший акт, ймовірно, з Україною, і я думаю, що попереду ще кілька поворотів, щоб це почало набувати форми”, – каже фахівець.
Старший науковий співробітник Центру геоекономічних досліджень Ради з міжнародних відносин Хайді Кребо-Редікер вважає, що важливі корисні копалини зʼявилися на порядку денному на тлі геополітичного суперництва між Китаєм та Сполученими Штатами. За її словами, українські ресурси можуть у майбутньому “забезпечити потенційний безпечний ланцюжок поставок багатьох матеріалів, яких потребують Сполучені Штати”.
Своєю чергою, директор з питань сировинних товарів у консалтинговій компанії з політичних ризиків Eurasia Group Тімоті Пуко трохи скептично ставиться до перспективи хвилі двосторонніх угод на кшталт тієї, що укладена між США та Україною.
“У цьому безумовно є частка правди. Думаю, саме це ми зараз і бачимо в Україні. Також мені здається, що Кіншаса дуже явно намагається діяти в тому ж напрямі, враховуючи ситуацію з їхнім кобальтом і міддю та повстанцями M23, яких підтримує Руанда”, – пояснив він.
Канада, Австралія, Індонезія та деякі багаті на корисні копалини країни Латинської Америки навряд чи будуть використовувати свої ресурси для подібних угод зі США.
“Окрім України та, можливо, навіть не Демократичної Республіки Конго, жодна інша країна наразі насправді не хоче віддавати весь цей проміжний бізнес. Ресурсний націоналізм – ось головна гра сьогодення, і загальна тенденція йде якраз у протилежному напрямку”, – додав фахівець.
На думку Пуко, тут є простір для “політичного торгу”, проте існують перешкоди для повторення українсько-американської угоди з іншими державами.
“Це величезне геополітичне питання. Впевнений, що його вже піднімають під час двосторонніх торговельних перемовин, але є величезні перешкоди для того, щоб відтворити український підхід у багатьох інших країнах”, – констатував він.
Угода про корисні копалини зі СШАВ ніч проти 1 травня (за Києвом) у Вашингтоні відбулося підписання Угоди про створення Інвестиційного фонду відбудови. Від України підпис під документом поставила перша віцепрем’єр-міністерка – міністерка економіки України Юлія Свириденко. З боку США угоду підписом засвідчив міністр фінансів Скотт Бессент.
Вже 8 травня у Верховній Раді проголосували за ратифікацію цієї угоди. Її підтримали 338 народних депутатів. А 12 травня закон про ратифікацію Угоди між урядом України та урядом США про створення Американсько-Українського інвестиційного фонду відбудови (№4417-ІХ) підписав президент Володимир Зеленський.
Financial Times наголошує, що ця угода не принесе особливих результатів з видобутку корисних копалин щонайменше впродовж десятиліття. До того ж, для запуску проєктів в роботу знадобляться величезні приватні інвестиції.
Вас також можуть зацікавити новини:
- Західні чиновники переконали Зеленського не відмовлятися від переговорів із РФ у Стамбулі, – WP
- Путін висуває нереалістичні вимоги на переговорах: NYT розкрило задум РФ
- Трамп не приїде на переговори України та РФ у Стамбулі, – ЗМІ
