Люди, які ніколи не просять про допомогу, приховують неприємний секрет, – психологи

Якщо людина відмовляється від допомоги, це не означає, що вона не хотіла би її отримати / фото pxhere.comУ людському суспільстві вітається, коли хтось пропонує допомогу іншим. Разом з тим не менш похвальним вважається вирішувати свої проблеми самостійно, не втягуючи в них інших. Однак ті, хто ніколи не просять про чужу допомогу і відмовляються, коли її пропонують, приховують справжні причини своєї самостійності.

Як пише на сторінках видання SiliconCanals експерт з психології Крістіан Келлі, така поведінка часто має “темне” коріння – досвід, у якому чиясь допомога мала свою приховану “ціну”.

Самодостатність як набута стратегіяАвтор зазначає, що людей, які ніколи не звертаються по допомогу, легко впізнати у повсякденних ситуаціях. Наприклад, під час перекусу в кафе з другом вони наполягають, що мають оплатити свою частку до копійки й відмовляються від будь-яких “жестів” з боку інших. Келлі підкреслює, що в цьому випадку не йдеться про нездорову гордість чи щось таке. Це ознака внутрішньої установки людини прагнути до максимальної самодостатності.

“Люди, які ніколи не просять допомоги, не є незалежними. Вони десь по дорозі навчилися, що потреба в чомусь від когось завжди супроводжувалася рахунком, який вони не могли дозволити собі оплатити”, – пише автор публікації.

Келлі зазначає, що суспільство схильне романтизувати таку поведінку, називаючи її силою характеру. Водночас дослідження свідчать про інше: відмова від допомоги часто формується ще в дитинстві, коли прохання про допомогу наштовхується на негативну реакцію – осуд, роздратування або навіть приниження.

Автор посилається на наукові дослідження, які показують, що головною причиною відмови від допомоги є переконання, що вони повинні впоратися самостійно. Люди з таким світоглядом не є холодними чи байдужими – вони просто навчилися уникати ситуацій, де можуть відчути залежність від інших.

З роками це перетворюється на частину ідентичності. Людина починає сприймати свою замкненість як рису характеру, а не як наслідок пережитого досвіду.

Ціна “незалежності” та її наслідкиЯк зазначає автор, стратегія повної самостійності дійсно працює – але лише частково. Вона захищає від потенційного розчарування, проте створює іншу проблему – соціальну ізоляцію.

Ззовні така людина виглядає надійною та сильною, але на практиці її соціальні зв’язки залишаються поверхневими. Вона допомагає іншим, але сама не дозволяє нікому допомогти собі.

“Зв’язок вимагає прохання. Якщо ви оптимізували своє життя так, щоб ніколи не просити, у вас є мережа [соціальних зв’язків] на папері та ізоляція на практиці”, – пише експерт.

Автор додає, що така модель часто несвідомо підкріплюється суспільством. Наприклад, людей, які “тягнуть усе самі”, хвалять і просувають кар’єрно. Проте з часом це може призвести до вигорання та психологічних криз.

Вихід, за словами Келлі, полягає не в різких змінах, а в поступових кроках – маленьких проханнях про допомогу в безпечному середовищі. Це дозволяє поступово змінити внутрішні установки і позбутися переконання, що за будь-яку підтримку вам зрештою виставлять “рахунок”.

Інші публікації на тему психологіїЯк писав УНІАН, більшість розумних людей мають труднощі з певними аспектами соціальної взаємодії, які для пересічної людини є інстинктивною поведінкою.

Також ми розповідали, які риси характеру батьків змушують дорослих дітей назавжди припинити з ними спілкування.

Вас також можуть зацікавити новини:

• Ці 11 речей міленіали вважають застарілими та не мають на них терпіння, – дослідження
• Чому ви досі пам’ятаєте номер домашнього телефону з дитинства: все складніше, ніж здається
• Коли людина офіційно вважається старою: названо точний вік