Джерело: www.unian.ua
У SlashGear пояснили, навіщо на B-17, B-24 і B-29 та інші літаки часів Другої світової війни встановлювали скляні прозорі носові обтічники. Насправді це рішення мало сенс.
У виданні зазначили, що ключова роль бомбардувальника полягала у скиданні бомб. Однак раніше на бомбардувальників покладалося завдання вручну наводити боєприпаси за допомогою надсекретного пристрою, відомого як бомбовий приціл.
За часів Другої світової війни не існувало боєприпасів із точним наведенням, що використовували б бортові комп’ютери, здатні розраховувати траєкторії, або “розумних” бомб, які могли б самостійно маневрувати. Натомість пілоти скидали бомби, покладаючись виключно на власний зір.
Щоб вразити ціль, льотчикам потрібно було фізично бачити її. Це призвело до широкого поширення скляних носових обтічників.
Традиційне скло на основі кремнезему розбивалося б під час використання в носових обтічниках бомбардувальників. Тому в 1931 році компанія DuPont винайшла міцний акриловий пластик люцит. Уже в 1933 році німецький хімік Отто Рем розробив плексиглас (органічне скло). Обидва матеріали широко використовувалися країнами Антанти та країнами Осі під час Другої світової війни замість скла для виготовлення вікон, кабін літаків, баштових турелей та носових обтічників, оскільки вони були легшими та мали кулестійкість.
Скляні носові обтічники були невід’ємною частиною більшості культових бомбардувальників Другої світової війни, зокрема B-17, B-24 та B-29. Німці використовували їх на літаках Heinkel He 111, Junkers Ju 88 і прототипі Messerschmitt Me 264, а британці оснастили ними Avro Lancaster і Handley Page Halifax.
Бомбовий приціл Norden M-9 став стрімким стрибком уперед, оскільки являв собою щось зовсім інше. Його розробив Карл Норден для ВМС США. Приціл уперше був використаний Армійським авіакорпусом США у 1932 році.
У виданні зазначили, що Norden M-9 значно спрощував процес наведення на ціль. Підготовлений бомбардир вводив напрямок вітру, швидкість польоту та висоту в аналоговий обчислювач, який потім враховував знос вітром і обчислював оптимальне місце розташування цілі. Стабільність телескопічного прицілу забезпечувалася вбудованим гіроскопом.
Чому Tacit Blue був одним із найважливіших засекречених експериментальних літаківНагадаємо, що в Зоні 51 5 лютого 1982 року відбувся перший політ експериментального літака Tacit Blue від Northrop. Він залишався засекреченим протягом наступних 14 років.
Концепція Tacit Blue виникла наприкінці 1970-х – на початку 1980-х років на тлі занепокоєння щодо того, як НАТО може запобігти просуванню радянських бронетанкових формувань європейськими рівнинами. У зв’язку з цим США розробили концепцію “Assault Breaker”, мета якої полягала у виявленні радянських формувань у глибині тилу та їхньому знищенні за допомогою високоточної зброї до того, як вони зможуть вступити в бій і захопити території в Європі.
Для реалізації цієї концепції був потрібен літак, здатний виявляти та відстежувати рухомі танки, бронетехніку та інші наземні формування. Однак він мав залишатися непомітним для ворожих радарів. Саме це спонукало США до створення Tacit Blue.
Вас також можуть зацікавити такі новини:
- Пасажир випадково катапультувався з F-14: пілот дивом приземлив винищувач без кабіни
- Радянський підводний човен врізався в авіаносець США: на корпусі виявили “трофей”
- У 1926 році в Лондоні літаки перетворювали на офіси: як це мало працювати
