Часи німецької окупації України під час Другої світової війни, зокрема період Голокосту, є одними з найбільш досліджених істориками. Проте, незважаючи на численні наукові дослідження, в медійному просторі продовжують існувати міфи та спекуляції, які затуляють важливі факти та історії, що залишаються невідомими широкій аудиторії.
Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 року з нападу Німеччини на Польщу, а через два тижні, 17 вересня, радянські війська перейшли польський кордон зі сходу. Це стало можливим завдяки підписанню Угоди про ненапад між СРСР та Німеччиною, відомої як пакт Молотова-Ріббентропа.
На момент нападу Німеччини на СРСР у 1941 році, Україна мала найбільше єврейське населення в Європі — близько 2,7 мільйона осіб. Після початку німецького вторгнення 22 червня 1941 року, вся підрадянська Україна швидко потрапила під контроль нацистів. За оцінками, радянська влада змогла евакуювати близько 3,8 мільйона осіб, серед яких було 900 тисяч євреїв.
З перших днів окупації нацисти почали масові розстріли євреїв, відбираючи їхні цінності та зганяючи до новостворених ґетто. Німецька адміністрація заборонила будь-яку допомогу євреям, погрожуючи смертю тим, хто намагався їх підтримати.
Нацисти використовували різні сили для здійснення своїх злочинів, включаючи поліцію безпеки, айнзацгрупи та українську допоміжну поліцію. Однією з перших масових акцій розстрілу стала подія в Кам’янці-Подільському в серпні 1941 року, де було вбито 23 600 євреїв.
В Україні також відбувалися масові розстріли в інших містах. Наприклад, у Рівному загинуло близько 17 000 євреїв, у Вінниці — 15 000, у Хмільнику — 8 000, а в Луцьку — 14 700. Особливо трагічною подією стало винищення євреїв у Бабиному Яру в Києві, де 29–30 вересня 1941 року було вбито 33 771 особу.
Протягом двох років окупації до Бабиного Яру було привезено і знищено ще приблизно таку ж кількість людей. Серед жертв були не лише євреї, а й роми, члени українського націоналістичного підпілля, пацієнти психіатричних лікарень та радянські військовополонені.
Нацисти намагалися приховати масштаби своїх злочинів, спалюючи тіла жертв. Вони зрозуміли, що їхніх ресурсів недостатньо для повного винищення євреїв в Україні, і це негативно впливало на бойовий дух армії. В результаті, масові розстріли продовжувалися до повернення радянської армії.
