9 листопада 2026 року виповнюється 50 років з моменту створення Української Гельсінської групи (УГГ), першої легальної правозахисної організації в Україні. Заснована в Києві під керівництвом Миколи Руденка, група об’єднала десять дисидентів, серед яких були Левко Лук’яненко, Петро Григоренко та Олекса Тихий.
Основною метою УГГ було документування порушень прав людини та національних прав в Українській РСР, а також легітимізація правозахисної діяльності через Гельсінські угоди, підписані у 1975 році. Члени групи прагнули привернути увагу міжнародної спільноти до ситуації в Україні, проте зазнали жорстоких репресій з боку радянського режиму.
З 41 члена УГГ 39 були покарані сумарним терміном понад 550 років ув’язнення та заслання. Четверо з них, зокрема Василь Стус та Олекса Тихий, загинули в радянських концтаборах. Михайло Мельник наклав на себе руки під загрозою арешту. Незважаючи на репресії, УГГ продовжувала свою діяльність і в 1988 році трансформувалася в Українську Гельсінську спілку, яка стала важливим етапом у відновленні незалежності України.
Василь Стус, один з найвідоміших членів УГГ, народився 6 січня 1938 року в селі Рахівка на Вінничині. Він став відомим поетом, хоча не вважав себе таким. Стус активно виступав проти переслідування української інтелігенції та брав участь у літературних вечорах, де висловлював свою громадську позицію.
У 1985 році, під час «перебудови», Стус загинув у карцері табору особливого режиму в Кучино. Офіційна версія його смерті говорить про те, що «серце не витримало», проте багато хто вважає, що він став жертвою репресій.
Сьогодні, через 50 років після створення УГГ, важливо пам’ятати про тих, хто боровся за права людини в Україні, та про їхній внесок у боротьбу за незалежність країни.
